Дитинство поета було важким, хоча й благополучним.З тісної селянської хати виніс він найперш незрадливу любов до рідної землі та матері, до рідної пісні.У тій хатині почув він уперше і думи Шевченкові...
Та жилося родині Самійла Малишка не розкішне. Землі було дві десятини, а сім'я чималенька – тільки дітей одинадцятеро. Тож доводилося господареві і шевцювати, й на заробітки в Таврію ходити. От і малий Андрій пособляв чим міг. Ходив заможнішим по господарству помагати, грав на весіллях на гармонії, бо ж мав і талант музики. Підрісши, пішов у семирічку, потім навчався в медичному технікумі.ова.
Героями творів Малишка є "хлібороби й сівач робочі люди. Оживає в його творах й історична пам'ять народу. Постають із рядків циклу "Запорожці" славетні прадіди наші, які кров'ю своєю боронили рідний край від ворогів. Та це була тільки прелюдія. Патетичною симфонією, закличним звуком сурми лунає поезія А. Малишка в роки війни проти фашистських нападників. Для нього, як, власне, й для всієї літератури, це були роки високого злету. Тоді з'явились "Україна в огні" О. Довженка, "Слово про рідну матір" та "Жага" М. Рильського, "Любіть Україну" В. Сосюри. З-під пера А. Малишка вилилась пристрасна, пекуча й ніжна пісня любові до Вітчизни – "Україно моя". Ще напередодні війни він написав чудову ліричну поезію "Червоновишневі зорі віщують погожий схід...", де інтимне "ти може, мене й забула: не бачила стільки літ..." – тісно переплелося із суворо-солдатським: "Друзі ідуть полками, і я серед них – сурмач". Сином України, сурмачем, поетом і журналістом пішов А. Малишко на фронт.
Мой дедушка родился во время войны, когда взрывались фашистские снаряды и бомбы, разрушаягорода и села нашей великой страны. О своем голодном, послевоенном детстве дедушка помнит до сих пор и учит меня бережно, с особым уважением, относиться к хлебу, который для детей его поколения был редким лакомством.
Любовь к земле осталась у моего дедушки на всю жизнь. И хотя он выбрал профессию военного, свободное время всегда посвящал работе на дачном участке, выращивая неплохие урожаи овощей и фруктов. Когда мой дедушка вышел на пенсию, я с удовольствием возился вместе с ним с рассадой, прополкой и обрезанием деревьев, потому что хотел быть во всем похожим на него.
Дедушка часто рассказывал мне о далеких местах своей службы, и каждый год водил на военные парады 9 Мая в День Победы. Он надевал свою форму артиллериста и, торжественно прижимая к груди снятую фуражку, еле сдерживая слезы, скорбно стоял у могилы неизвестного солдата. Я заглядывал ему в глаза и видел в них отблески отгоревших пожарищ войны, смешанных с болью незаживающих ран.
С моим любимым дедушкой мне всегда и везде было интересно. Он со знанием дела отвечал на любые мои вопросы и научил меня любить книгу – источник знаний. Мы часто бродили по лесу в поисках дикой малины и грибов, а иногда просто любовались осенним листопадом или хрустальной сказкой зимы. Даже дома, когда за окном бушевала непогода, нам с дедушкой было чем заняться. Мы своими руками готовили для родных и друзей незатейливые поделки из каштанов, желудей и еловых шишек, превращая их в любимых героев детских сказок.
Мой дедушка всегда был сдержан и спокоен, поэтому все вокруг прислушивались к его мнению и относились с почтением. Я расту и впитываю дедушкину науку, чтобы быть достойным внуком и приемником семейных традиций.
