Ходив кобзар із дитиною. Хто бублик дасть, хто гроші. Гірке життя, та ще гірше - залишити дитину напризволяще.
Зовсім старий став кобзар, а Іванко підростав і допомагав названому батькові клунки носити. Кобзар передавав свої знання і вміння допитливому і здібному хлопчині, який із задоволенням переймав науку.
Не самотньо було кобзареві. Полюбив він Іванка, як рідного. З ледве помітною посмішкою засинав він під тихий спів хлопчини і гру на кобзі.
З часом прийшла пора розлучатися - пішов старий до Бога. А хлопець достойно продовжив справу названого батька.
