Сочинение  я и мой друг пошли в лес

Наталья Савишна — одна из героинь повести. 
     Основная часть 
     Изображая Наталью Савишну, Л.H. Толстой использует различные художественные приёмы: 
     — портрет; 
     — речь; 
     — характеристика поступков; 
     — черты характера; 
     — взаимоотношение с другими людьми. 
     Заключение 
     Используя разнообразные художественные приёмы, автор создаёт многогранный образ Натальи Савишны. 
     Главным героем автобиографической повести JI.H. Толстого «Детство» стал Николенька Иртеньев. Но мальчик дан в произведении не изолированно. Он постоянно соприкасается с другими героями. И через взаимоотношение с этими персонажами выявляются черты личности главного героя. Одним из таких персонажей, с которыми изо дня в день соприкасался Николенька, и была Наталья Савишна. 
     Изображая Наталью Савишну, Л.H. Толстой использует различные художественные приёмы: портретную характеристику, описание речи героини в диалогах с разными персона- жами, характеристика поступков, взаимоотношений с людьми. Наталья Савишна — бескорыстный, прямой человек. Она готова отругать за баловство и в то же время, видя страдания Николеньки, может попросить у него прощения. Наталья Савишна обладает следующими чертами характера: доброта, отзывчивость, самопожертвование. Несмотря на властность, Наталья Савишна бескорыстно служит своим господам (родителям Николеньки), отдаёт всю себя их семье. 
     Жизнь поступила с героиней немилостиво: «Она даже сама решилась идти к дедушке просить позволенья выйти за Фоку замуж. Дедушка принял ее желание за неблагодарность, прогневался и сослал бедную Наталью за наказание на скотный двор в степную деревню». Шесть месяцев, проведённых на скотном дворе, не ожесточили Наталью Савишну. Она по- прежнему готова, забывая о себе, служить своим господам. Чтобы показать силу бескорыстной любви героини к домочадцам, JI.H. Толстой приводит воспоминания рассказчика: «С тех пор как я себя помню, помню я и Наталью Савишну, ее любовь и ласки; но теперь только умею ценить их, — тогда же мне и в голову не приходило, какое редкое, чудесное создание была эта старушка. Она не только никогда не говорила, но и не думала, кажется, о себе: вся жизнь ее была любовь и самопожертвование. Я так привык к ее бескорыстной, нежной любви к нам, что и не воображал, чтобы это могло быть иначе, нисколько не был благодарен ей и никогда не задавал себе вопросов: а что, счастлива ли она? довольна ли?» 
     Поступки, которые совершает Наталья Савишна в повести, характеризуют её как настоящую хозяйку, знающую цену вещам: «Всегда она бывала чем-нибудь занята: или вязала чулок, или рылась в сундуках, которыми была наполнена ее комната, или записывала белье...». Работа была неотъемлемой частью её жизни, самой её сущностью. Бережливость — ещё одна черта, которая отличает героиню от других. Писатель так описывает данное качество Натальи Савишны: «В сундуках, которыми была наполнена ее комната, было решительно все. 
     Что бы ни понадобилось, обыкновенно говаривали: «Надо спросить у Натальи Савишны», — и действительно, порывшись немного, она находила требуемый предмет и говаривала: «Вот и хорошо, что припрятала».» 
     Используя разнообразные художественные приёмы, автор создаёт многогранный образ Натальи Савишны.

У великому світі Маленький принц зустрівся з найрізноманітнішими формами нісенітниці: з нісенітницею властолюбства й честолюбства, нісенітницею власності й бездушної науки. Він шукав людей, але виявилося, що й з людьми погано, і без людей недобре. Всі вчинки й справи людей з погляду простої людяності виглядають дивними й незбагненними. Люди не зауважують безглуздості й перекрученості свого життя, тому що дивляться тільки очами. Хлопчик же бачить серцем. Тому йому відкриваються й недоліки, недосконалість цього миру, і справжня краса й правда. Важливу й чудесну істину відкрив Маленькому принцові Лисиць. Між живими істотами можливо не тільки байдужість і відчуженість, які зустрічає герой у світі людей. Між ними можливі також прихильність, любов, або, як виражається Лис, прирученность ».И саме це відношення солідарності, прихильності відкриває дорогу до істини, до пізнання глибокої суті. Тому що тільки люблячи, співпереживаючи, співчуваючи, можна пізнавати мир. «Прощай, – сказав Лис. – От мій секрет, він дуже простий: зірко одне лише серце. Самого головного очами не побачиш». Таке відношення, такий погляд свідчить про шляхетність і істинність морального почуття автора. Серце дає можливість відрізнити фальшиве й штучне в людині від справжнього й природногоАле, на жаль, серце ніколи не відповістить на запитання: чому зла нісенітниця панує над людиною й у чому джерело її могутності? Але ж ми бачимо, що на всіх планетах, які відвідав Маленький принц, у тому числі й на Землі, саме безглузде переважає над силою, а вес осмислене й прекрасне здається слабким. І от той^-те-отут-те рятуйте! «ока», тобто досвід і розум, які пояснюють, який зміст укладений у тих відносинах, які серцю представляються дивного й позбавленими всякого змістуКазка закінчується сумно. Маленький принц тужить за загубленою гармонією й любов’ю – але шляхи назад, у дитинство, більше немає. Однак немає й шляхи вперед, тому що, маючи тільки одне моральне озброєння, важко перемогти й усунути нелюдськість і зло. Таким чином, омана й істина перебувають у дуже тісному взаимоотношении. І щоб у них розібратися, потрібно прикласти чимало зусиль. У своєму добутку А. де Сент-Екзюпері спробував представити всі відносини у світі людей такими, які вони є насправді. Він говорить про речі, що створюють і підтримують життя, а тому мають безпосереднє відношення до життя людини. Він також говорить про речі, створених людиною, а тому несучих на собі відбиток його духу, пофарбованих його емоціями й почуттямиЗображуючи у своїй казці все те, чого не побачити очами, автор затверджує думку про те, що в житті кожної людини, і дорослого й дитини, неодмінно повинна бути присутнім любов до навколишніх його речей, доброзичливе відношення до всьому навколо. Тільки при такій умові життя буде, як у дитинстві, грати всіма фарбами й дарувати краще з того, що вона взагалі може подарувати