ответ: поезія м. рильського відтворює думки і настрої поета, викликані життям поета, його народу, його країни, тому така і близька вона читачам. особисто мені подобається рання лірика поета — інтимна та пейзажна. чому? мабуть, тому, що молода людина завжди дуже чутлива до творів, у яких йде мова про почуття.
у ранній ліриці м. рильського переважають мінливі почуття — від смутку до радості, від журби до щастя. прихід весни, зміни в природі в пейзажній настроєвій мініатюрі "поле чорніє. проходять хмари":
поле чорніє. проходять хмари,
гаптують небо химерною грою.
пролісків перших блакитні
земле! як тепло нам із тобою!
у моїй уяві постає рання весна, узлісся з галявинами блакитного, від цвіту пролісків, кольору. а весна і проліски викликають певні надії і мрії про майбутнє, тому, мабуть, оптимістичне світовідчуття лирічного героя передається і читачам:
глибшає далеч. річка синіє,
річка сивіє, зітхає, сміє
де вас подіти, зелені надії?
вас так багато — серце порветься!
у поета річка, як людина, зітхає, сміється — і це відчуває ліричний герой. поет вдало передає основне — людина з природою повинна жити в гармонії, бо людина — це маленька частина живого організму під назвою "природа".
а лірична мініатюра "яблука доспіли" (1911—1918) — це один із найчудовіших зразків інтимної лірики поета. мудрість молодого поета, на мою думку, у словах:
біографія максима рильського
вміє розставатись той, хто вмів любить.
я декілька разів перечитувала цю поезію — вона прекрасна! але мені дуже хотілося б, щоб ось оці саме слова дійшли до читачів. чому? мабуть, тому, що сьогодні чимало розлучених сімей, які, на жаль, не зуміли зберегти почуття кохання. і дуже прикро, що люди, які раніше кохали одне одного, потім, після розлучення, обливають одне одного брудом. а ще коли перед своїми дітьми — то це вже зовсім недобре. ліричний герой м. рильського — мудра людина, він бажає своїй коханій щастя, бо він кохає, і його почуття — величне, щире, чисте, прекрасне, і він не може бажати коханій чогось поганого чи в чомусь її звинувачувати.
у поезії лише 12 рядочків, а які зміни у настроях природи і людини: від весни до зими — у природі, від світлого почуття кохання до останнього поцілунку — у житті ліричного героя.
мені подобаються вірші м. рильського щедрістю почуттів чистих і благородних людей: від інтимних до патріотичних. і я вдячна поетові за них.
объяснение:
Композиционно поэма состоит из трех внешне замкнутых, но внутренне взаимосвязанных кругов - помещики, город, жизнеописание Чичикова, - объединенных образом дороги, сюжетно связанных аферой главного героя.
Но среднее звено - жизнь города - само состоит как бы из сужающихся кругов, тяготеющих к центру: это графическое изображение губернской иерархии. Интересно, что в этой иерархической пирамиде губернатор, вышивающий по тюлю, выглядит как бы фигурой марионеточной. Истинная жизнь кипит в гражданской палате, в "храме Фемиды". И это естественно для административно-бюрократической России. Поэтому эпизод посещения Чичиковым палаты становится центральным, самым значительным в теме города.
Описание присутствия - апофеоз гоголевской иронии. Автор воссоздает истинное святилище российской империи во всем его смешном, уродливом виде, вскрывает все могущество и одновременно немощность бюрократической машины. Издевка Гоголя беспощадна: перед нами храм взяточничества, лжи и казнокрадства - сердце города, единственный его "живой нерв".
Вспомним еще раз взаимосвязь "Мертвых душ" и "Божественной комедии" Данте. В поэме Данте героя водит по кругам Ада и по Чистилищу Вергилий - великий римский поэт дохристианской эпохи. Ему - нехристианину - нет пути лишь в Рай, и в Раю героя встречает Беатриче - его вечная светлая любовь, воплощение чистоты и святости.
В описании храма Фемиды важнейшую роль играет комическое преломление образов "Божественной комедии". В этом якобы храме, в этой цитадели разврата возрождается образ Ада - хоть и опошленного, комического - но истинно русского Ада. Возникает и своеобразный Вергилий - им оказывается "мелкий бес" - палатский чиновник: "...один из священнодействующих, тут же находившихся, приносивший с таким усердием жертвы Фемиде, что оба рукава лопнули на локтях и давно лезла оттуда подкладка, за что и получил в свое время коллежского регистратора, прислужился нашим приятелям, как некогда Вергилий прислужился Данту, и провел их в комнату присутствия, где стояли одни только широкие кресла и в них перед столом, за зерцалом и двумя толстыми книгами, сидел один, как солнце, председатель. В этом месте Вергилий почувствовал такое благоговение, что никак не осмелился занести туда ногу..." Гоголевская ирония блистательна: бесподобен председатель - "солнце" гражданской палаты, неподражаемо комичен этот убогий Рай, перед которым коллежского регистратора охватывает священный трепет. И самое смешное - как и самое трагичное, самое страшное! - то, что новоявленный Вергилий воистину почитает председателя - солнцем, его кабинет - Раем, его гостей - святыми Ангелами...
