Дайте краткую хар-ку, описание, о чем оно

Ещё совсем по-птичьи даль дремала,

головушку засунув под крыло,

ещё гадал в ночи Иван Купала,

какое бремя на душу легло.

Отсвечивая сталью воронёной,

ещё речной дымился перекат...

А я уже нашла тот потаённый,

лежащий до востребованья клад.

И было всё: река, и лес, и утро –

как в памятном родительском дому

умельцами расписанная утварь –

всё по руке, по сердцу, по уму.

И где-то в небе, высоко-высоко,

куда со звоном всасывалась мгла,

перерастало щебетанье в клёкот,

в незримый шелест орлего крыла.

***

...А ты мне счастья пожелал,

прощаясь в августовский полдень.

Губами веточку жевал,

и пальцы стыли на щеколде.

Тяжёлым яблокам с ветвей

уже сорваться было впору.

Внизу вертлявый муравей

сновал по жёлтому забору.

Пчела промчалась мимо нас,

как будто бы над дымоходом

взлетела искра...

Целый час

гудело всё и пахло мёдом.

Зачем мы с тобой

так солнечно, так неоглядно,

что даже нынешняя боль

не может нас позвать обратно.

Но навсегда в теченье дней

под этим светлым небосводом

ты связан в памяти моей

с калиткой, яблоком и мёдом.

***

Я когда-то сюда

приходила тайком

поглядеть в никуда,

помечтать ни о ком.
На каком языке,

с кем вела разговор,

в дальнем том далеке,

что увидел мой взор?

Только свет, что блестел

в пустоте, в темноте,

как роса на листе,

как слеза на кресте.

***

Стихиям доверясь, забыв о рассудке,

и, крылья почуяв, с рассветным туманом

взлечу к облакам,

что, как дикие утки,

над круглой планетой

плывут караваном.

Леса и озёра,

и поле с оврагом

к себе не притянешь одним только взором.

Падение вниз –

это древняя тяга

к дремучим лесам

и прохладным озёрам.

Падение вниз –

миг блаженства и муки! –

на мягкие травы,

к берёзоньке в ноги,

чтоб к ней протянуть уж не крылья,

а руки,

к такой белоствольной

у пыльной дороги!

Чтоб, слушая сказку пастушеской дудки,

напиться воды с предосенним дурманом

и вверх поглядеть...

Словно дикие утки,

плывут облака золотым караваном.​

Левша - талантливый, искусный мастер из Тулы, один из лучших оружейников России: "...оружейники три человека, самые искусные из них, один косой Левша..." "...недостойно искусных людей, на которых теперь почивала надежда нации." "...три искусника ни на какой спрос не отпираются..." Левша разбирается в "металлическом деле", то есть умеет работать с металлом: "Туляки, люди умные и сведущие в металлическом деле..." Левша - это прозвище героя, полученное им за то, что он все делает левой рукой - даже крестится. Настоящее имя героя неизвестно:

*** Источник данного материала: https://www.literaturus.ru/2016/07/obraz-harakteristika-levsha-leskov.html?m=1

Роман “Майстер і Маргарита” по праву вважається вершиною творчості М. А. Булгакова. Цей твір унікально хоча б тому, що поки жоден критик до кінця не розкрив його справжній творчий задум. У кожного читача своє бачення. Головним героєм роману є обдарований письменник в самому розквіті років, іменований Майстром. Після того, як він виграв певну суму грошей в лотерею і залишив роботу, Майстер зайнявся улюбленою справою. Він написав захоплюючий історичний роман про часи правління прокуратора Понтія Пілата і про останні дні мандрівного філософа Ієшуа Га-Ноцрі. В цю працю майстер вклав всю свою душу.

На даному етапі життя він зустрів Маргариту – молоду московську домогосподарку, чий чоловік був військовим інженером. Любов між Майстром і Маргаритою спалахнула моментально, як тільки зустрілися їхні очі, повні самотності. Маргарита стала не просто коханої геніального письменника, а й його помічницею. Вона змогла гідно оцінити його книгу, яку багато разів перечитувала. Відчувши, що Майстер без неї не впоратися, вона пішла від чоловіка.

Коли прийшов час віддати роман на друк, Майстер знав, що від цього залежить вся його життя. На жаль, працівники видавництва в ті часи не завжди говорили, що думають і часто лицемірили. Незважаючи на те, що роман був більш ніж гідним, вони відмовилися його друкувати. А критик Латунский і зовсім написав жорстку критику роману. Ця стаття остаточно зламала Майстри, і він вирішив підпалити свою рукопис. Після цього він провів деякий час в лікарні для душевнохворих. Там він познайомився з не відбувся поетом Іваном Бездомним, який став його послідовником.

Зневірившись, Маргарита в цей час погодилася продати душу дияволу заради добробуту коханого і порятунку його творчості. Вдавшись до до Сатани, ця пара втратила світла, але знайшла спокій. Воланд, як і обіцяв, повернув Маргариті Майстра, а Майстру – копію його рукописи. Потім він вирішив перенести їх в інший вимір, так як на землі їх оточували жалюгідні, нікчемні і лицемірні люди.

Трагедія Майстра полягала в тому, що він шукав визнання не в тих колах. Доля цього героя тісно пов’язана з долею самого автора. Відомо, що сам М. А. Булгаков також за освітою був істориком і працював якийсь час в музеї. Чимало його творів також відкидалися видавництвами, а роман “Майстер і Маргарита” і зовсім був виданий тільки через двадцять шість років після смерті письменника. Багато письменників, вільно висловлювали свою думку в ті часи, потрапляли до психіатричних лікарень, вмирали в злиднях, не отримували визнання за життя. Але, як відомо, “рукописи не горять” і справжня творчість безсмертне.