Мартина на ім'я Джонатан Лівінгстон з молодості бентежить безглуздість і вузькість існування мартинів, стурбованих лише щоденною боротьбою за прожиток. Охоплений пристрастю до вдосконалення, Джонатан цілком віддається вивченню польоту як мистецтва буття, а не як переміщення в для видобутку їжі. У певний момент він виявляється не в змозі миритися з правилами примітивного існування соціуму мартинів. Будучи вигнаний зі зграї, Джонатан веде ідилічне життя пустельника і нітрохи не страждає від самотності, цілком віддаючись вдосконаленню майстерності польоту.
Одного разу Джонатан зустрічає двох сяючих мартинів, які забирають його в «більш досконалу реальність» — не Небеса, а наступний, кращий світ, досяжний через власне самовдосконалення. Цей світ населений мартинами, що присвятили себе мистецтву польоту. Джонатан з подивом дізнається, що його завзятість і всепоглинаюча спрямованість у навчанні дозволили йому пройти шлях еволюційного розвитку, на який у звичайних мартинів йдуть тисячі, десятки тисяч життів.
У новому світі Джонатан знайомиться з Чіанг — мудрим мартином — старійшиною. Чіанг стає наставником Джонатана і вчить його переміщатися зі швидкістю думки в та часі. За словами Чіанг, секрет успіху полягає в глибокому усвідомленні того, що справжнє «я» живе одночасно в будь-якій точц в будь-який момент часу і не є в'язнем тіла з обмеженим набором заздалегідь запрограмованих можливостей .
Чіанг йде у наступний, ще більш досконалий світ, а через деякий час Джонатан приймає рішення повернутися на Землю, щоб передати отримані знання таким же мартинам, яким він сам був колись, щоб поділитися пристрастю до польоту і прагненням до досконалості. Джонатан збирає невелику команду з мартинів, вигнаних зграєю, і починає навчати їх майстерності польоту. Домігшись вражаючих успіхів, вся команда під проводом Джонатана повертається в зграю. Всупереч старанням мартинів — старійшин вони знаходять все більше прихильників і прихильників. Незабаром Джонатан передає свою роль наставника одному зі своїх перших учнів, а сам залишає земний світ, продовжуючи шлях вдосконалення.
Объяснение:
В жестокие времена опричнины произвол и беззаконие были обычным делом. Простой народ боялся опричников, знатные люди избегали с ними встреч. Но опричники были опорой царя.
Калашников отстоял свою честь, честь своей семьи, но поплатился за это собственной жизнью, по приказу царя пошёл на плаху за сознательное убийство его «верного слуги». «Песня про… удалого купца Калашникова» написана Лермонтовым в духе песни-повествования певцов-гусляров, которые поют славу казнённому Калашникову, осуждают царское решение, разошедшееся с мнением народным.
Белинский справедливо заметил: «Поэт от настоящего мира не удовлетворяющей его русской жизни перенёсся в историческое Во все времена конфликт между честью и бесчестием, независимой гордой личностью и «лукавым рабством» не утрачивает своей остроты.
