1. Из какого города приехал Слепцов?

2. Какого числа происходят основные события?

3. Почему рассказ назван «Рождество»?

4. Почему фамилия отца умершего мальчика Слепцов?

5. Какие времена года противопоставляются в рассказе?

6. Какой символ праздника Иван поставил на стол?

7. О чем узнал Слепцов из дневника сына?

8. Что нашел отец в столе сына?

9. Что произошло с коконом в комнате? Какого вида была бабочка?

10. Какой вид бабочки – предвестник начинающейся осени?

11. Как называется человек, который изучает бабочек?

​

Роман Шолом-Алейхема «Пісня пісень» нагадує поему про кохання, багату метафорами і символами. Кожна глава схожа на строфу ліричного вірша. «Юнацький роман» Шолом-Алейхема ліричний, сповнений світлого смутку, посмішки, чарівності. Перед нами — початок юного життя, коли найчарівніші мрії можуть здійснитися — і вже здійснюються в любові Шимека і Бузі. Але закони світу не збігаються з внутрішніми законами людини, і мрійник Шимек виявляється занадто слабким, щоб протистояти їм. Батько Шимека вважає, що син його зрадив заповіт старовини, але сам юнак розуміє, що трагедія його життя полягає в тому, що він не зміг утримати любов, яка ще тільки зароджувалася, не звільнив свою царівну. Твір Шолом-Алейхема має підзаголовок «юнацький роман», адже тема юнацтва, втілена в цьому романі, хвилювала письменника протягом усього його творчого шляху. У «Пісні над піснями» Шолом-Алейхем простежує долю своїх головних героїв від їх дитячих чарівних ігор і казок, коли почуття любові лише зароджується, до дорослого життя, прощання з дитинством. Отже, твір Шолом-Алейхема — це роман про роман: ліричний роман про трагічний роман, про нездійсненну любов. У дитинстві Шимек і Бузя були господарями свого світу: «наш будинок — палац. Я — принц. Бузя — принцеса … це наше небо, наш вітерець, наші пташки — все наше, наше, наше! ». Вони були з’єднані в ньому, як закохані Соломон і Суламіт в біблійній «Пісні над піснями». Але Бузя уже в дитинстві зіткнулася з жорстокістю світу: батько її потонув, а мати покинула її. Шимек відчуває ворожість світу, коли дитинство вже в минулому, а любов втрачена: «наш двір вже не виноградник Царя Соломона, що в «Пісні над піснями». Навколишній світ втратив своє метафоричне, символічного звучання. Розповыдь ведеться від першої особи, і завдяки його особливостям — зверненнями до читача і повторів — читач стає слухачем, майже співрозмовником автора. Оповідач час від часу повертає нас до початку роману, який був для нього початком, джерелом і прекрасної мрії, і невгамовної печалі. Символіка і поетична мова роблять роман схожим на ліричний вірш: серед казкових володінь Шимека «великий луг, який тягнеться нескінченно, зеленим килимом укритий, жовтими ромашками вкритий, червоними квіточками прикрашений квітами». Роман пройнятий не лише символікою біблійних «Пісні пісень», а й фольклорними, авторськими символами: це образи казок з «Тисячі і однієї ночі», які Шимек розповідає Бузі (історії про царівну, країну карликів, політ над хмарами), вогники святкових свічок і великодні молитви, символи західного сонця, чарівної гори. Образ сонця, як і біблійний образ Суламіти, пов’язаний з героїнею роману: «Хмарка майнула по її прекрасному личку. І мені здається, ніби сонце раптово заховалося … Бузя перестала плакати, і вже ожило. Сонце сяяло, як і раніше ». Образ Бузі, як сонце, освітлює життя ліричного героя, Шимека, але дівчина, ніби сонце, йде за горизонти: в останній частині роману Шимек залишається сам і може лише згадувати про свою ніжну Суламіт. Мрія про ідеальну любов залишається нереалізованою, але в фіналі оповідач знову повертається до початку свого роману і свого життя — адже «початок, початок найпечальніший, краще самого радісного кінця». Які радості і печалі не принесе подальша доля герою роману, його чарівна дитяча казка залишиться в його пам’яті. Ліричний роман Шолом-Алейхема — один з найпоетичніших творів єврейської літератури. «Пісня над піснями» написана прозою, але мову і образи уподібнюють твір до прекрасної пісні про кохання.

Богатых и знатных Лилиан и Лионеля, родителей Артура Грэя, с простыми жителями рыбацкой деревушки роднит то, что они живут стереотипами, подчиняясь традициям, и являются "невольниками законов общества". "Полусон обеспеченности" родителей Артура и тяжёлая, полная лишений жизнь обитателей Каперны сделала их заурядными обывателями, не к пониманию тонких душевных порывов. Они не были мечтать романтиками, какими выросли Артур и Ассоль. 
Аристократы-родители не одобряли и осуждали стремление Артура стать морским капитаном. Жители Каперны издевались над Ассоль, мечтающей об алых парусах и принце, считая её сумасшедшей. 
Лилиан Грэй, безумно любя сына, знала, что он особенный ему, но считала, что дальние страны, море, корабли -- игрушки, которые забавляют её мальчика, а не смысл его жизни. Она так и не поняла души Артура, как поняли и приняли внутренний мир Ассоль её отец Лонгрен и старый угольщик Филипп.