Що вразило Тев'є в поведінці багатіїв в Байберику?

Валер'яна Підмогильного називають автором інтелектуальної прози, суть якої полягає в тому, щоб цілісно поєднати художній стиль, філософські роздуми й узагальнення та розкриття психологічних проявів особистості. Власне, творчість Підмогильного і започаткувала інтелектуально-психологічний напрямок у розвитку модернової української прози початку XX ст. Пам'ятаймо, що для модернізму характерними рисами є певна зосередженість на окремій особистості, розкриття її особливостей через нові, нетрадиційні художні засоби. Головний герой твору В. Підмогильного — це людина з її особливим характером, вмотивованою поведінкою за різних життєвих обставин. Автора приваблює можливість аналізувати найтонші порухи душі людини, що пов'язані зі свідомими чи підсвідомими діями. Отже, саме творчість Валер'яна Підмогильного засвідчила, що українська література може бути прочитана в загальноєвропейському контексті й мати своїх прихильників не тільки в Україні, але й у багатьох країнах світу.
Роман "Місто", написаний у 1927 році, — перший урбаністичний роман в українській літературі. Цей твір поєднав у собі національні традиції з європейським психологізмом. У центрі — проблеми взаємин міста й села, становлення нової творчої особистості. Розповідь подана через душевні та інтелектуальні пориви Степана Радченка — енергійного сільського юнака, який приїздить до Києва, вступає до технічного вузу й сподівається повернутися з новими знаннями на село. Перед нами постає образ кмітливо ї людини, яка чітко складає характеристики людей. Перші його знайомства — це крамар ("Дивак, бур'ян, сміття, що зникає без сліду й згадки") та вчитель ("...він і так уже мертвий, як латина, що тільки дідькові потрібна") — дають йому підстави не тільки для роздумів, але й для певного дослідження: яке ж воно — місто. Герой твору сповнений рішучості й упевнений у тому, що він завоює місто, бо воно для нього "старий порох, що треба стерти". Про міщан він мислить ще категоричніше: "їх треба вимести геть, розчавити... і на їх місце прийдуть інші". Блукаючи Хрещатиком ігаючи за натовпами людей, міркуючи про те, скільки хлопців і дівчат з'явилися в містах, Степан доходить висновку: "В місто вливається свіжа кров села, що змінить його вигляд і істоту".

По данной теме сразу приходят на ум несколько тезисов. В первую очередь это столбовые холопы. Об этом можно судить даже мельком взглянув на такие произведения, как "Добродетели и пороки", "Москва-Петушки" или "Черный государь". Салтыков-Щедрин всем сердцем ненавидел столбовых холопов и ни раз заявлял о том, что их необходимо изжить и заменить вольнодумными крестьянами. Следующий тезис, на который нам указывают "Соседи" и "Нерадивый барин" - экспортная политика государства. Автор всем сердцем ненавидел то, что практически весь добываемый лустюк отправляется за границу, несмотря на то, что отчизне он необходим не меньше. Последний, но не менее важный тезис - логистическое устройство державы. Обратим внимание на такие произведения, как "Ухабистая дорога", "Родина" и "В киноварных пещерах". В данных романах очень остро поднимается поднимается проблематика как уездных центров, так и простых дорог. Автор, после путешествия вы Выборг стал очень категорично отзываться о качестве дорог, соединяющих постоялые дворы, называя их содомовыми и треклятыми. Справедливости ради стоит упомянуть, что от последнего тезиса в более поздний период творчества автор отказался после полугодового пути Москва - Владивосток с бывалым извозчиком Л. Калининым. О той дороге писатель отзывался крайне лестно и в корне изменил мнение.