Мені сподобався "Портрет Доріана Грея". В цьому творі молодиий і надзвичайно гарний двадцатирічний красень приїздить у Лондон. Відомий художник за його до себе, щоб малювати його портрет. Герою поступово навіюють думку про те, що краса - відмичка до всіх замків, що она - секрет успіху та щастя. Повіривши в це, Доріан продає душу дияволу та замовляє портрет. Він бажає, щоюб портрет старішав, а він, Доріан, залишався молодим и прекрасним.
Пройшли роки, у житті Доріана була любов, були розчарування, він поводив себе, як негідник. Коли він одного разу поглянув на портрет, то побачив, як жорстокі зморшки з"явилися біля рота. Портрет відобразив спотворену душу Доріана, це було страшно.
Красота приносила Доріану лише біду, він з кожним разом ставав усе більше потворним. Це відобразилась на обличчі душевна підлість.
Мене твір примусив замислитися над питання, що таке краса? Це не краса тіла та обличчя, в жодному разі. Зовнішня краса, так іноді буває не лише в книгах, але і в житті, приносить багато горя тому, хто її має, і тим, хто з ним поряд. Буває й так, що гарна у молоді роки людина поступово втрачає красиві риси свого обличчя.
Не можна пишатися власною фізичною красою, треба біти вимогливим до себе, виховувати свою душу. Це найголовніше у житті, все інше другорядне - ось що я зрозумів, прочитавши твір Оскара Уайльда.
