Объяснение:
В повести о Петре и Февронии Феврония - дочь древолаза - несколько раз проявила свою мудрость, благодаря чему и стала княгиней. Первый раз она встречает княжеского отрока мудреными речами, понять которые без пояснения Февронии, он не в силах: «Вошел я к тебе и увидел, что ты ткешь, а перед тобой заяц скачет, и услыхал я из уст твоих какие-то странные речи и не могу уразуметь, что ты говоришь. Сперва ты сказала: плохо, когда дом без ушей, а горница без очей. Про отца же и мать сказала, что они пошли взаймы плакать, про брата же сказала – «сквозь ноги смерти в глаза смотрит». И ни единого слова твоего я не понял!». Февронья пояснила:
«Пришел ты в дом этот, и в горницу мою вошел, и застал меня в неприбранном виде. Если бы был в нашем доме пес, то учуял бы, что ты к дому подходишь, и стал бы лаять на тебя: это - уши дома. А если бы был в горнице моей ребенок, то, увидя, что идешь в горницу, сказал бы мне об этом: это - очи дома. А то, что я сказала тебе про отца и мать и про брата, что отец мой и мать пошли взаймы плакать – это пошли они на похороны и там оплакивают покойника. А когда за ними смерть придет, то другие их будут оплакивать: это – плач взаймы. Про брата же тебе так сказала потому, что отец мой и брат – древолазы, в лесу по деревьям мед собирают. И сегодня брат мой пошел бортничать, и когда он полезет вверх на дерево, то будет смотреть сквозь ноги на землю, чтобы не сорваться с высоты. Если кто сорвется, тот ведь с жизнью расстанется. Поэтому я и сказала, что он пошел сквозь ноги смерти в глаза глядеть».
Девушка проявляет свою мудрость и в том, что в короткий срок дважды исцеляет князя.
Февронья без труда решает задачу князя, приславшего к ней со слугой пучок льна с соткать из него (за тотт срок, что он будет в бане) сорочку, одежду и платок. В ответ находчивая девушка отправила обрубок поленца, чтобы князь смастерил из него ткацкий стан
«и всю остальную снасть, на чем будет ткаться полотно для него».
(использованы цитаты из повести о Петре и Февронии Муромских)
Естетичні особливості поетики. Олександр Олесь як лірик розвивався в річищі символізму — однієї з течій модернізму в західноєвропейському письменстві, в унісон з якою відбувалися художні шукання багатьох українських митців.
Характерні ознаки символізму — бунт проти антилюдя- ного суспільства, культивування екзотичних і заборонених тем, підкреслене естетство, посилена увага до підсвідомого, створення особливої метамови символів.
На українському ґрунті Олесь формувався під впливом попередників, що використовували фольклорну символіку, язичницькі та християнські образи-символи, народну міфологію, відбиваючи національну ментальність і традиції. Як і у творах Тараса Шевченка, Михайла Старицького, Лесі Українки, у віршах молодого поета оживають образи сокола та орла, що символізують відвагу і поривання до свободи („На високій скелі ранньою добою, / Кулею підбитий, сокіл клекотав. /І могутній клекіт розлітавсь луною / І орлів на волю попід хмари звав”). Символічного виміру набувають міфологічні образи води, сонця, зір, землі, вітру, солов'їв, квітів, які в художньому світі поета одухотворюються, уособлюють життєдайну силу рідної землі, увібравши яку, ліричний герой віддячує своїми піснями. На цій основі створилася Олесева естетична концепція світу і людини, його символістська поетика: змалювання емоційно-інтуїтивного, настроєвого, несвідомого, неопосередкованого враження; музичне відображення душевних станів героя та емоційних навіювань, відтінків настроїв. Так Олесь витворив український символізм. Митець прагнув за до мелодики вірша відбити ритми і настрої доби, органічно поєднуючи загальнолюдські й національні питання буття. Визначальною ознакою символістської лірики Олександра Олеся є її сугестивність (навіювання певних уявлень, асоціацій, настроїв тощо), яка визначає естетичну природу творів. Поет будує ліричну оповідь на навіюванні образу, апелюючи не до розуму читача, а до його почуттів, безпосередньої реакції на образи і картини. Сугестивна природа лірики Олеся визначає її символістську таємничість, багатозначність художнього світу, передбачає, що кожен адресат відчує і побачить уявно те, що йому найбільше імпонує. З цією метою митець використовував особливі поетичні прийоми: градацію, тобто поступове нагнітання образів, живописність словом, народнопоетичну і власну символіку, милозвучність, яка досягається вмілим застосуванням асонансів, алітерацій, звуконаслідувань, повторами, обрамленнями, а також майстерною системою віршових розмірів і римами.
