Старий Берман був художником і жив на першому поверсі під ними. Йому вже перевалило за шістдесят, і борода в нього, як у скульптури Мікеланджело „Мойсей“, кільцями спускалася з його голови сатира на тіло карлика. В мистецтві Берман був невдахою. Сорок років тримав він у руках пензель, але й на крок не наблизився до своєї Музи, щоб хоч торкнутися краю її мантії. Він весь час збирався створити шедевр, але навіть не почав над ним роботи».
4. «Душі, яка лаштується вирушити в далеку таємничу подорож, усе на світі стає чуже. Невідчепна думка про смерть опановувала Джонсі дедалі дужче в міру того, як одна по одній слабшали ниточки, що зв'язували її з подругою і всім земним».
5. «А тепер подивись у вікно, люба, на останній листок плюща. Тебе не дивувало, що він ні разу не затремтів і не колихнувся від вітру? Ах, сонечко, це і є шедевр Бермана, він намалював його тієї ночі, коли впав останній листок».
«- У неї один шанс… ну, скажімо, з десяти,- повідомив він, збиваючи ртуть у термометрі.- І цей шанс полягає в тому, щоб вона хотіла жити. Та коли люди починають діяти в інтересах гробаря, то вся фармакопея — марнота. Ваша маленька подруга вже вирішила, що ніколи не одужає».
«Тоді скажи мені, коли закінчиш,- заплющуючи очі, попросила Джонсі, бліда й непорушна, мов повалена статуя,- бо я хочу побачити, як упаде останній листок. Я стомилася чекати. Стомилася думати. Мені хочеться розслабитись, ні за що не триматися й полетіти — дедалі нижче й нижче — як один з отих нещасних, виснажених листків"
В рассказе Фазиля Искандера «Тринадцатый подвиг Геракла» образ необыкновенного учителя, сеющего «разумное, доброе, вечное» . Это – Харлампий Диогенович – веселый человек, постоянно смешит своих учеников. Его шутки были добрыми, и дети не обижались на них. Харлампий Диогенович знал, что дети боялись, когда их высмеивают, поэтому, применяя методику «высмеивания» , он рассчитывал, что дети будут лучше учиться! Отчасти у него это получилось. Харлампий Диогенович, как утверждает сам рассказчик, не был «слабохарактерным» , как другие учителя. Это был справедливый человек, не потакал своим ученикам, но, безусловно, любил их. Его шутки были добрые, без сарказма: «это был не стихийный смех, а веселье, организованное сверху самим же учителем. Оно не нарушало дисциплины, а служило ей, как в геометрии доказательство от обратного»
Объяснение:
