Протягом життя кожна людина хоче бути схожою на когось, орієнтуватися на той чи на той вчинок. Хтось хоче бути схожим на тата, хтось на маму, а коли люди дорослішають, то обирають орієнтиром видатних людей, які досягнули в житті неабияких успіхів.
На мою думку, люди роблять цей вибір тому, що орієнтуються на найкращі моральні цінності. По-перше, вони прикрашають людину, тому вона має безліч хороших друзів та знайомих, які цінують її за ці моральні якості. По-друге, завдяки їм ми здобуваємо повагу й шану інших.
Розмірковуючи над цим, я пригадала головну героїню однойменного твору Ліни Костенко ,,Маруся Чурай" - Марусю. Весела, привітна дівчина, її пісні співала вся Полтава. Але з нею трапилась біда. Ось вона стоїть у суддівській залі, чекаючи вироку. Та хіба ж вона оступилася б, коли б не її зрадливий коханий? Хіба її моральні якості зникли? Звичайно, ні. Доказами цього є те, що пише Ліна Костенко в таких своїх рядках: ,,Що ж це виходить? Зрадити в житті державу – злочин, а людину - можна?" Закони моралі повинні бути найвищими законами людства, за ними людина й повинна відповідати перед собою та Богом, тому що перед суддею може стати і той, хто є морально та духовно чистою людиною.
Проводячи історичні паралелі, я згадала1932-1933 роки, коли в Україні був голодомор. Деякі люди, перебуваючи в стані страшного голоду, забули про всі закони моралі, щоб не вмерти, їли собак, котів і навіть людей. Саме так, адже таке страшне явище, як канібалізм було виявлене в ті часи. Звичайно, умови тодішнього життя виправдовують їхні вчинки. Перед людьми поставав вибір: забути про закони моралі – і вижити чи дотримуватись правильних орієнтирів – і померти. Це був нелегкий вибір, і багато людей, які все життя орієнтувалися на закони моралі, мусили відступитися від них.
Узагальнюючи, наголошу: хто все своє життя йде, орієнтуючись на закони моралі, той ніколи не залишиться сам і матиме щирих друзів, люблячих батьків та міцну родину.
повествование.
Песнь начинается лирическим отступлением о соперниках в делах любви. Пушкин призывает соперников к миру, так как «Кому судьбою непременной девичье сердце суждено, тот будет мил назло вселенной; сердиться глупо и грешно». Рогдай тем временем, находясь в дороге, решает убить Руслана, чтобы избавиться от соперника. Он натыкается на Фарлафа, который отдыхает в тени у ручья и обедает. Приняв его за Руслана, Рогдай бросается за ним в погоню. Фарлаф, испугавшись, удирает.
Снова нетипичная развязка для романтического произведения. Пушкин как бы перебирает романтические сюжеты (в данном случае — широко используемый романтиками сюжет о соперничестве в любви), своего рода романтические штампы, и поочередно их пародирует. После стычки с Фарлафом Рогдай встречает Наину, которая указывает ему направление, в котором отправился Руслан.
Наина является и перед лежащим в грязном рву Фарлафом. Она советует ему ехать в свое селение под Киевом, жить там припеваючи, обещает, что «от нас Людмила не уйдет». Руслан тем временем продолжает свой путь. Внезапно он сталкивается с каким-то грозным всадником, который в грубой форме вызывает его на бой. Людмила приходит в себя в покоях Черномора, видит вокруг восточное убранство. Скоро появляется и тот, чьего появления опасались, — грозный волшебник Черномор. Его сопровождает свита, очень пышная процессия (для писателей-романтиков, в частности, для Байрона, было чрезвычайно характерно увлечение восточной тематикой). Рассказчик возвращается к Руслану, описывает, как тот побеждает соперника, сбросив его с обрыва в реку. Далее рассказчик открывает «тайну» — кто был витязь, с которым сражался Руслан .
