За садом китайского императора начинался лес, а в лесу жил соловей, который пел так хорошо, что даже бедный рыбак забывал о своём неводе, но потом снова принимался за своё дело и не думал о соловье до следующей ночи. Путешественники говорили, что соловей — лучшее, что есть у императора. Узнав из книг о соловье, император пожелал вечером слушать его и отдал приказ важному первому министру. Министр опросил весь дворец — никто не знал о такой птице. После угрозы отколотить палкой по пяткам, придворные зашевелились активнее, и, наконец, маленькая посудомойка, живущая с больной мамой у самого моря, смогла показать соловья. По пути к нему придворные принимали за соловьиную песню то мычание коровы, то кваканье лягушек; когда же девочка указала на маленькую серую птичку, придворных не впечатлило его бедное одеяние, зато песня привела в восторг.
Когда соловей с большой помпой спел во дворце, у императора на глазах выступили слезы. Лучшей награды соловей и не желал. Птичка стала очень популярной и поселилась во дворце, под надзором слуг. Однажды японский император прислал в подарок коллеге золотого соловья, усыпанного драгоценными камнями, который умел петь одну песню из репертуара живой птицы. Соловей улетел, и игрушка была осыпана почестями. Только бедные рыбаки признавали, что игрушка только похожа на живого соловья.
Через год золотая птица сломалась — стёрлись зубцы на колёсиках — и вышел указ заводить его только раз в год. Через пять лет император смертельно заболел. Он видел, как Смерть сидит на его груди, а страшные рожи вокруг наперебой шепчут: «А помнишь?...» Игрушка молчала на своей шёлковой подушке — некому было завести ее. Вдруг появился соловей, который своей песней заставил смерть вернуться на кладбище. В награду соловей попросил лишь не рассказывать другим о том, что будет прилетать к императору, а также не разбивать игрушку, которая верно служила. Утром придворные пришли увидеть умершего правителя — и нашли его живым.
1.
1.Олега Ольжича називають лицарем духу. Чому саме токою характеристикою наділяють цього поета? Висловте свої міркування, опираючись на опрацьовані поезії
2.
Тема: патріотичне звернення ліричної героїні до своїх сучасників
Головна думка: ««Не треба слів! Хай буде тільки діло!»
Ідея: заклик до сучасників посвятити життя Батьківщині
Провідний мотив: прагнення переповнити кожну мить життя, патріотичне прозріння
Рід літератури: лірика
Вид лірики: філософська
Збірка: «Душа на сторожі» (1946), «Дороговказ. Поезії О. Теліги та О. Ольжича» (1994)
Жанр: вірш
Художні засоби
Епітети: раптовий порив, святім союзі, гострим болем, я тверда й сувора, ясних привітів, хуртовині сніжній, холодній зливі
Персоніфікація: купати душу
Метафора: «горіння тіла», «сховай свій біль», «зломи раптовий порив», «у святім союзі: душа і тіло, щастя з гострим болем», «біль бринить», «сміх … рветься джерелом на волю», «даю без міри ніжність», «палити серце в хуртовині», «вітрами й сонцем Бог мій шлях намітив»
Антитеза (протиставлення): «Не плутай душу у горіння тіла», «Не треба слів! Хай буде тільки діло!», «щастя з гострим болем»
Риторичне звертання: «О краю мій, моїх ясних привітів не діставав від мене жодний ворог»
Риторичні оклики: «Не треба слів!», «Хай буде тільки діло!», «Мій біль бринить, зате коли сміюся, то сміх мій рветься джерелом на волю!»
Інверсія: «в хуртовині сніжній
3.
На мою думку повість Гавроша "Незвичайні пригоди Івана Сили" навчає нас стійко виносити всі випробування життя, і в любих випадках залишатися людяними. Іван Сила мав досить складне життя. Коли він став всесвітньо відомим, він не втратив свого милосердя, не втратив свою доброту. Він залишився таким, яким був на початку твору. Завдяки своїй хоробрості та мужності Іван досяг такого успіху. Іван не забув про своїх друзів та родину, а на піку успіху це має неабияке значення. Отже твір О. Гавроша вчить нас бути стійкими, любити все живе та бути стійкою особою.
