Первый соловей "Бунин"
Проанализируйте стихотворение и составте план стихотворения.

Поль Верлен народився в місті Мец у сім’ї військового інженера. Дев’ять років він навчався у школі Ландрі, яку закінчив із дипломом бакалавра словесності. У Парижі, куди родина переїхала після відставки батька, юнак записався до університету на юридичний факультет. Але облишив навчання, адже професія адвоката його не цікавила. У 1864 році він вступив на службу до страхового товариства, потім до мерії та до міської ратуші.

Ще в 14 років виявилася його літературна обдарованість. У 1863 році було надруковано його перший вірш. Незабаром Верлен приєднується до парнасців.

2. Виступи учнів із повідомленням про літературну группу французьких поетів «Парнас»

3. Слово вчителя

Виходять перші збірки поета — «Сатурнічні вірші» та «Галантні святкування» (або «Вишукані свята»), на яких позначився вплив ще одного літературного вчителя Верлена — Ш. Бодлера.

Верлен одружується з Матильдою Моте, підтримує Паризьку комуну. Побоюючись переслідувань, виїжджає з Парижа. У цей час знайомиться з юним поетом Артюром Рембо. Упродовж двох років вони мандрують країнами Європи. Посварившись з Артюром, Верлен вистрілив із пістолета й поранив його. За що отримав два роки ув’язнення. У в’язниці Верлен намагався переосмислити своє життя, очиститися, повернутися до Бога. Але надто сильними

були його негативні пристрасті, щоб утриматися від морального падіння.

Як не дивно, але саме на цей час припадають найвизначніші поетичні досягнення — виходять друком збірки «Романси без слів», «Мудрість», «Давно і нещодавно», серія статей «Прокляті поети» та ін.

Із середини 1880-х років поета переслідують хвороби. Але він створює чимало нових поетичних збірок — «Кохання», «Паралельно», «Присвяти» та ін., автобіографічну прозу, п’єси. Кілька разів він подорожує до Нідерландів та Бельгії з програмою публічних виступів.

У 1896 році поета не стало.

На початку свого творчого шляху поет захоплювався «парнасцями», які пропагували «мистецтво для мистецтва», культ краси та витончену складність вірша. Але поволі вибудовувалася власна, самобутня творча манера. За словами літературознавця Д. Нали-вайка, вона є «…яскравим втіленням поетичного синтезу імпресіонізму та символізму». З одного боку, Верлен прагне виразити миттєві враження, відтворити у нюансах та напівтонах швидкоплинне почуття (імпресіонізм), а з іншого — надає цьому враженню символічних, узагальнених значень, вибудовує систему «відповідностей» між зовнішнім і внутрішнім світами (символізм).

4. Виразне читання поезії П. Верлена «Поетичне мистецтво»

5. Обмін враженнями, евристична бесіда

♦ Яку найпершу вимогу ставить автор до поетичного слова?

♦ Як ставиться автор до чітких, ясних барв, що пропонує?

♦ Що говорить поет про порушення проблем сьогодення, наскільки вони, на його думку, сумісні з поезією?

♦ Як автор ставиться до прийомів риторики, рим, із чим їх порівнює? Знайдіть це у тексті.

♦ Який зміст вкладає, на вашу думку, поет у слово «література»?

♦ Випишіть із вірша поняття, що протиставляються, прокоментуйте їх.

6. Слово вчителя

Вірш П. Верлена «Поетичне мистецтво» став поетичним маніфестом символізму. Написаний 1874 року, а надрукований 1882. «Найперше — музика у слові» — такою є головна теза поета. Поняття музикальності він трактує досить широко. Це подолання

в поезії всього, що заважає ліричному самовираженню: законів логіки, звичайних форм віршування, точності змісту. Поет, за Верленом,— медіум, яким керує інтуїція, а не логіка.

У цьому ж році (1874), крім «Поетичного мистецтва», вийшла збірка П. Верлена «Романси без слів», що складається з трьох розділів: «Забуті арієти», «Бельгійські пейзажі» та «Акварелі».

Серед дев’яти «забутих арієт» (арієта — невелика арія, проста за викладом і пісенним характером мелодія) найвідомішою є поезія «Так тихо серце плаче» (переклад М. Рильського).

7. Виразне читання поезії П. Верлена «Так тихо серце плаче»

8. Обмін враженнями, евристична бесіда

♦ Який настрій навіює ця поезія?

♦ Про що цей вірш — про природу чи стан людської душі?

♦ Які принципи автора, проголошені в «поетичному мистецтві», відбилися у творі?

9. Слово вчителя

За удаваною простотою вірша простежується велика майстерність автора, його новаторство, відкриття «поезії душі». Верлен використовує все багатство фонетики французької мови, що викликає труднощі у перекладачів. Поет широко використовує алі-

терацію (повторення одних і тих же приголосних), асонанс (повторення однакових голосних), гру однокорінних слів, тавтологічні рими-повтори. Складна система римування поєднується з простим розмовним синтаксисом: речення короткі, часто неповні, це вигуки

та скарги: «О хлюпотіння зливи по крівлях, по землі!», «З відчаю хоч кричи! Печалюсь без причин» (тут і далі переклад М. Лукаша). Гнучкості реченням додає і такий прийом, як перенесення рядка:

«Любов й зненавиди нема, а дітись ніде!»

У вірші всього шістнадцять рядків, а розкривають поезію цілої душі.

При чтении стихотворения М. Ю. Лермонтова «Парус» картины одна сменяют другую, и вместе с ними меняется настроение, которое они рождают.

Вот передо мной изменчивое и прекрасное лазурное море. Над ним расстилается голубой туман. Море безмятежно и спокойно... Но вот вдали появляется белый парус. Он скользит, рассекая водную гладь, «одинокий», ему ничего не надо, он ничего не ищет, поэтому становится немного грустно, и радостное чувство сменяется ощущением легкой тревоги.

На моих глазах спокойная картина сменяется бурной. Величественный морской простор, который только что радовал глаз своим спокойствием, преображается. Вот уже «играют волны», «ветер свищет», а парус отчаянно сопротивляется стихии, его мачта гнется и «скрыпит», и я словно слышу этот надрывный звук. Тревога усиливается. Читая это стихотворение, вообще постоянно находишься в напряжении, все время думаешь о судьбе паруса, о том, что с ним было и что еще случится. Он отбился от родного берега, но что ждет его в «стране далекой»? Не от счастливой жизни оказался он один среди бескрайнего синего моря. Но, оказывается, он и не ищет спокойного, тихого счастья. Он «мятежный», не просто ждущий, а ищущий чего-то. Чего?

Буря постепенно стихает. Вокруг спокойное, безмятежное лазурное море, освещенное золотыми лучами солнца. Это яркий, красивый мир. Он вызывает невольное ощущение радости и какой-то необыкновенной легкости. Но парус, разрезая водную гладь, мчится навстречу буре, просит бури, как будто в ней видит счастье и успокоение.

Я думаю, вблизи моря человек всегда ощущает гордость и восхищение вольным величественным простором. Удивляется его изменчивости, непостоянству. Море то безмятежно спокойно, то пенится, шумит и бушует, меняется его цвет. Оно всегда красиво, загадочно, и никогда нельзя предсказать, каким оно станет в следующее мгновение. Оно всегда поражает. Не случайно о море писали многие поэты, и у каждого море свое. Но я чувствую, что Лермонтов, когда писал это

стихотворение, думал не только о море и виднеющемся вдали парусе, он думал о жизни людей, таких же одиноких и таких же мятежных. Автор им сочувствует и одновременно гордится ими. В этих размышлениях отразилась и собственная жизнь поэта, и его характер. Он тоже чувствовал себя одиноким, непонятым. Но тревога и смутная тоска уступают стремлению гордо встретить все жизненные бури. И в образе паруса Лермонтов показал отважного, смелого и сильного человека, который борется, преодолевает преграды на своем пути, а преодолев их, ищет новой борьбы и новых побед, без которых нет для него настоящей жизни.
     В общем, восхищение, удивление,поражение(ну уж не знаю))