Билини — епічні речитативні пісні, які в княжі часи виконували в Україні народні співці-музики.
Билини поділяються на героїчні (більшість з яких і входить у київський цикл), соціально-побутові та новелістичні. Найдавніші відрізняються деталізованою епічною розповіддю обсягом близько 300 і більше віршових рядків. Епічна розповідь під гру на гуслях або без інструментального супроводу розгортається реченнєвими колонами, які є самостійними структурами чи сполучаються в більші віршові сегменти (нерідко - дворядкові) згідно із завершенням думки. Характерним для билин є тонічний вірш зі складочисловою основою 5+5, зі семискладовими групами, без чітко визначених акцентів.
Внаслідок монгольської навали в XIII—XIV ст. билини були занесені скоморохами в далекі, окраїнні землі княжої держави, поширилися на Уралі й у Сибіру. В Україні на зміну цьому старовинному епосу прийшли козацькі думи, пісні, легенди про боротьбу з турками, татарами та польськими загарбниками в XVI—XVII ст. У билинах виділяють кілька циклів: багатий міфологічними мотивами дохристиянський (про богатирів Микулу Селяниновича, Святогора, Вольгу Всеславича, які відображають мотиви переказів про київських князів Олега й Ольгу); київський (з центральним образом князя Володимира, в якому поєднано риси Володимира Великого і Володимира Мономаха; про Іллю Муромця, який названий ще Муровцем, чернігівського богатиря, могила якого зберігалася в Києво-Печерській лаврі ще в XVII ст., про Олешка, який відомий у думі як Олексій Попович, Добриню тощо); волинсько-галицький (про князя Романа, Дюка (Дуку) Степановича, Чурила Пленковича, Михайла Козарина, Дуная та ін.); новгородський (про Василя Буслаєва, Садка та ін.); казково-новелістичний (про Гліба Володієвича, Соловія Будимировича (Гудимировича), Хотіня Блудовича, Івана Годиновича та ін.). У билинах фігурують Київ, Чернігів, Галич, Новгород та ін. міста Київської Русі, відображена боротьба з кочівниками — «невірною силою»[3].
Історія жанру
Билинні наспіви дуже подібні до плавної, співучої народної мови. Основа їх музичної побудови — короткі поспівки, що повторюються багато разів. Билини виконували спокійно й наспівно один або кілька співців у супроводі гуслів або інших інструментів[5].
Фольклористика минулого, зокрема післяреволюційного періоду, розглядала билини як виключно російський народний епос. Але ж насправді в найдавнішому тематичному циклі билин розповідається про події, що відбувалися в стольному граді Києві, центральною постаттю яких був Володимир Красне Сонечко (звідси й назва «Володимирський цикл»). У билинах, оповитих міфологічними домислами, гіперболізацією величі й сили героїв, ідеться про київських богатирів, захисників Києва від ворожих нападників на Русь (Калина, Батоги (Батия), Кудреванка, Мамая) і просто від поган. Серед головних персонажів виділяються київські богатирі: Ілля Муромець, тіло якого, за згадкою оршанського старости Филона Кміти Чорнобильського, начебто поховане в Софії Київській; Добриня - дядько Володимира Святославовича, мудрий порадник князя, його мажордом; богатир-хлібороб, орач Микула Селянинович; Олешко Попович, який перемагає поганина Тугарина-Змія; галицький князь Чурило Пленкович, Іван Годинович, Михайло Потик та Дунай. У билинах розповідається про їхні родові справи та державні діяння. Виникнення перших билин пов’язують не лише з Києвом, але й із Черніговом, Володимиром (на Волині), Галичем. Південну традицію билин зафіксовано і серед донських та кубанських козаків. До них вона перейшла внаслідок пізніших переселенських міграцій.
Термін билина у 30-40-х роках XIX століття запровадив російський фольклорист Іван Сахаров. Він запозичив його зі «Слова о полку Ігоревім». Слово былина у цій поемі означає «билиця», «бувальщина».
Маючи зв’язок з давніми літописними творами, билини перекидають місток до героїчних дум. В Україні билини побутували до початку XVII ст., після чого, як вважає більшість учених, їх було витіснено думами. В Україні залишки билинних сюжетів збереглися в українських героїчних казках про Добриню, Іллю Муромця, шелудивого Буняка, Котигорошка, Тугарина-Змія, а також у колядках. На цьому наголошували також О. Потебня, М. Драгоманов, Ф. Колесса, М. Плісецький. У другій половині ХІХ ст. в Суразькому повіті Чернігівської губернії записано билину «Севрюк». Майже ідентичну за текстом билину зафіксовано в Полтавській губернії. Билину «Голубина книга» (про створення світу) з пережитками язичницьких вірувань було записано ще в 1834 році в с. Осташки (тепер – Хмельницької обл.). Початок рецитації на таку саму тему зафіксовано в 1968 році в Карпатах, у с. Космач Івано-Франківської області від літньої жінки Гафії Костюк (1902 року народження).
