Відповідь:
Деві – головний герой оповідання Джеймса Олдріджа, який протягом усього твору постає перед нами персонажем, який змінюється, розкриває свою душу та являє світові свої справді вражаючі моральні якості. Хлопчик обділений увагою, материнською турботою та батьківською опікою, а батько вважає приблизно так: «…десятирiчного сина, що народився надто пiзно i, – Бен розумiв десь у глибинi душi, – чужого їм обом, самотнього, неприкаяного хлопчика, який у десять рокiв розумiв, що мати ним не цiкавиться, а батько – стороння людина, яка не знає, про що з ним говорити, рiзка й небагатослiвна в тi лiченi хвилини, коли вони бували разом.» З цього ж уривку ми маємо можливість дізнатись, що дружніх стосунків між батьком та сином немає, вони абсолютно чужі одне одному люди.Навіть коли Деві чогось боїться, він не подає виду, а, навпаки, намагається побороти свій страх та цікавиться будь-чим новим: «Маленький “Остер” нещадно кидало в розпеченому повiтрi то в один, то в другий бiк, але переляканий хлопчина все ж не губився i, вiдчайдушно смокчучи цукерку, розглядав прилади, компас, рухливий авiагоризонт.»Головний герой відрізняється від пересічних дітей практично всім, навіть голосом: «…вiдповiв хлопець тихим i несмiливим голоском, не схожим на грубуватi голоси американських дiтей.»Деві перебуває в постійному напруженні та дуже боїться власного батька: «Коли вiн про що-небудь запитував батька, голос його зразу ставав сумним: вiн наперед чекав рiзкої вiдповiдi. Тепер хлопчик уже й не пробував розмовляти i мовчки виконував те, що йому наказували.»Зміна думки батька про сина в екстремальній ситуації: «”Вiн, здається, хлопець розвинутий”, – подумав Бен, дивуючись чудному напрямку своїх думок. Цей хлопець iз спокiйним обличчям був чимось схожий на нього самого: за дитячими рисами приховувався, можливо, твердий i навiть невгамовний характер. Але блiде, трохи широкувате обличчя виглядало зараз нещасним.»Хлопець бере на себе відповідальність, аби врятувати життя батькові. Батько пишається сином:«Отже, Девi все-таки запам’ятав, що треба вирiвняти лiтак, держати потрiбнi оберти мотора i швидкiсть! Вiн це запам’ятав. Славний хлопчина! Вiн долетить, Вiн впорається! Бен бачив рiзко окреслений профiль Девi, блiде обличчя з темними очима, в яких йому так важко було щось прочитати.»У фіналі твору перед нами постає картина об’єднаної родини. Ми розуміємо, що у хлопчика зміниться доля та життя стане набагато кращим. І головне те, що врешті-решт у Деві з’явиться люблячий батько: «Йому, Бену, тепер потрiбне буде цiле життя, цiле життя, яке подарував йому хлопець. Але, дивлячись у цi свiтлi очi, на трохи випнутi вперед зуби, на це обличчя, таке незвичайне для американця, Бен вирiшив, що заради нього вiддасть усе. На це варто витратити час. Вiн уже добереться до самого серця хлопчини! Рано чи пiзно вiн до нього добереться. Останнiй дюйм, який роздiляє всiх i все, нелегко подолати, якщо не бути майстром своєї справи. Але бути майстром своєї справи – обов’язок льотчика, а Бен був же колись зовсiм не поганим льотчиком.»
Смешных случаев в моей жизни было немало, особенно когда я был маленьким. Ведь маленькие дети часто попадают впросак из-за того, что чего-то не знают, не понимают, забывают или путают. Со мной чаще бывало последнее: я и сейчас иногда бываю довольно рассеянным, а уж раньше...
Это приключилось со мной, когда я был в третьем классе. Как-то раз во вторник у нас был праздник, и мы в школу не ходили. Какой - не помню уже, да это и неважно. А важно то, что на следующий день я пришел в школу, думая, что понедельник. И книги с тетрадками собрал как на понедельник. А была среда. Из всех предметов в понедельник и среду у нас совпало только рисование, так что альбом у меня был. А все остальные предметы в эти дни были разные.
Так что в классе надо мной посмеялись аж пять раз. В начале каждого урока оказывалось, что у меня нет ни учебника, ни тетради. Учительница качала головой и давала мне двойной листок, а учебник я делил с соседом по парте. Так повторилось четыре раза.
Пятым уроком было рисование. Можете себе представить, как захохотали все в классе, когда я вынул и положил на парту альбом и карандаши! Учительница сначала не могла понять, что так всех развеселило. Я ей рассказал, что перепутал дни недели. Она тоже засмеялась и сказала "Ну, что ж, бывает". Я ни на кого не обиделся, и теперь стараюсь быть повнимательнее, чтобы опять не устроить своим одноклассникам "день смеха".
