пушкін у посвяті назвав твір *евгеній онегин* «вільним романом». і справді, перше, що вражає кожного читача цього роману,— свобода. вона відчувається в усьому. вірші роману легкі, невимушені, наче автор зовсім не докладав зусиль, щоб створити їх. а між тим, роман — подвижницька праця, подвиг семи років. яка складається з тисяч віршових рядків, вийшла напрочуд легкою і вишуканою. у романі «євгеній онєгін» представлені всі рівні російського життя: тут і вищий світ петербурга, і дворяни-самітники, і провінційне товариство, і кріпаки ленських, і громадське життя (театр, ), і приватний, сімейний побут, і народні гадання, і «золота молодь», і селянин, що їде до міста, і різноманітні картини природи. енциклопедичне охоплення російської дійсності стало можливим завдяки особливому прийому — наявності образу автора. автор-оповідач виступає в різних особах: він друг і хороший знайомий онєгіна, покровитель і захисник тетяни, поет, що експериментує з новими принципами зображення дійсності, він свідок подій, що відбуваються в романі. образ автора сприяє розширенню часових і просторових меж роману, створює атмосферу вільної сюжетної та композиційної активності. автор звертається до читачів, скеровує їхню увагу, пояснює події, тобто налагоджує взаємодію автора й читача. іноді автор, як політик, звертає увагу на причину розорення поміщиків, збіднення селян. розуміє, що не можна старими вийти з економічної кризи, розмірковує про демократизм заходу. його цікавить і стан сучасної йому освіти, і доля жінки в суспільстві. автор не скутий заданою темою, він вільний у своїх роздумах і тому є цікавим співрозмовником. онєгін — характер індивідуальний. розкрити саме індивідуальність онєгіна пушкіну є принцип контрасту. онєгін не тільки протиставляється «світу», але й героям, близьким до нього,— ленському, тетяні. на принципі контрасту будував пушкін і образ тетяни. романом «євгеній онєгін» розпочався процес розквіту російської літератури, який вивів її на чільне місце у світовому літературному процесі. проблема, яку поставив пушкін у романі,— людина й сучасність, «герой сучасності» — стане однією з провідних у російській літературі хіх століття.
монолог Сони
Соня. Что же делать, надо жить!
Мы, дядя Ваня, будем жить.
Проживем длинный-длинный ряд дней, долгих вечеров;
будем терпеливо сносить испытания, какие пошлет нам судьба;
будем трудиться для других и теперь, и в старости, не зная покоя,
а когда наступит наш час, мы покорно умрем и там за гробом
мы скажем, что мы страдали, что мы плакали,
что нам было горько, и бог сжалится над нами, и мы с тобою,
дядя, милый дядя, увидим жизнь светлую, прекрасную, изящную,
мы обрадуемся и на теперешние наши несчастья оглянемся
с умилением, с улыбкой - и отдохнем.
Я верую, дядя, я верую горячо, страстно...
(Становится перед ним на колени и кладет голову на его руки;
утомленным голосом. ) Мы отдохнем!
Мы отдохнем!
Мы услышим ангелов, мы увидим вёе небо в алмазах,
мы увидим,
как все зло земное, все наши страдания потонут в милосердии,
которое
наполнит собою весь мир, и наша жизнь станет тихою,
нежною, сладкою, как ласка.
Я верую, верую... бедный, бедный дядя Ваня, ты плачешь...
(Сквозь слезы. ) Ты не знал в своей жизни радостей, но
погоди, дядя Ваня, погоди...
Мы отдохнем.. .(Обнимает его. ) Мы отдохнем!
А. П. Чехова "Дядя Ваня"
