План к данному тексту
XX век — век военных и революционных потрясений — вызвал мощное и многогранное отражение жизненных ситуаций в поэзии, прозе, драматургии, публицистике.

На рубеже XIX—XX веков сохранялась традиция русской классической литературы (Л. Толстой, А. Чехов, И. Бунин и др.).

До 1917 года русская литература была единой, в ней прочное место заняли писатели-символисты (А. Блок, А. Белый, В. Иванов и др.), акмеисты (Н. Гумилев, А. Ахматова, О. Мандельштам), футуристы (В. Хлебников, В. Маяковский, Б. Пастернак), поэты русского авангарда (М. Цветаева), крестьянские поэты (С. Есенин, Н. Клюев), а также писатели, стоящие вне школ и систем (В. Ходасевич, М. Волошин). После 1917 года часть писателей эмигрировала из России, и русская литература разделилась на две литературы, развивающиеся параллельно.

Среди русских писателей зарубежья — И. Бунин, Б. Зайцев, М. Осоргин, В. Набоков, А. Ремизов, Е. Замятин, Дон-Аминадо, И. Шмелев, Г. Иванов, В. Ходасевич, Г. Адамович, М. Алданов и дц. Некоторые позднее вернулись на Родину (А. Толстой, А. Куприн, М. Цветаева).

В литературе 20-х годов господствовала тема Гражданской войны, с 1930 года началось художественное осмысление свершившихся в стране событий — в произведениях М. Горького, М. Шолохова, А. Толстого, Н. Островского, Я. Смелякова, Н. Тихонова, А. Макаренко, М. Исаковского, А. Твардовского.

С 1941 года всеобъемлющей становится тема Великой Отечественной войны и народного подвига («Они сражались за Родину» М. Шолохова, «Повесть о настоящем человеке» Б. Полевого, «Молодая гвардия» А. Фадеева, «Василий Тёркин» А. Твардовского и др.)- Художественное исследование политических и нравственных истоков победы мы видим в таких произведениях, как «Солдатами не рождаются» К. Симонова, «Горячий снег» Ю. Бондарева, «Матерь человеческая» В. Закруткина, «Сотников» В. Быкова, «В окопах Сталинграда» В. Некрасова, в поэзии К. Симонова, A. Суркова, Д. Самойлова, А. Межирова, Е. Винокурова.

В 50—70-х годах происходит переосмысление роли войны, отражаются противоречия наступившей мирной жизни («Судьба человека» М. Шолохова, «Русский лес» Л. Леонова, «Районные будни» В. Овечкина, «За далью — даль» А. Твардовского). В литературу в период «оттепели» приходит новое поколение писателей — В. Аксенов, С. Залыгин, В. Дудинцев, И. Бродский, Ю. Домбровский, B. Максимов, Ю. Трифонов, А. Солженицын и др., которые вместе со старшим поколением критически подходят к истории и современной жизни народа и государства.

Острота нравственных конфликтов отражена в пьесах A. Арбузова, А. Вампилова, В. Розова, А. Володина, Е. Шварца и др.

На 60—70-е годы приходится невиданный взлет поэзии, издаются книги Е. Евтушенко, Б. Ахмадулиной, Р. Казаковой, А. Вознесенского, Е. Винокурова, Р. Рождественского, Н. Рубцова.

Особенно интересной становится «деревенская проза» Г. Троепольского, С. Залыгина, Ф. Абрамова, В. Белова, B. Распутина.

Серьезное внимание уделяют суровой правде действительности, нравственной сути героев Е. Носов («Усвятские шлемоносцы», «Шумит луговая овсяница»), В. Шукшин («Калина красная»), В. Астафьев («Последний поклон»), В. Распутин («Живи и помни»), Б. Можаев («Мужики и бабы»).

Специфической чертой литературы XX века становится авторская песня (А. Галич, В. Высоцкий, Б. Окуджава, Ю. Визбор, Н. Матвеева, Ю. Ким и др.).

Единство русской литературы в 80—90-е годы восстанавливается. Читателям становятся доступны произведения писателей русского зарубежья.

Большое воздействие на развитие русской литературы оказали журналы; например, «Москва» и «Новый мир» познакомили читателей с романами М. Булгакова.

Трагическая судьба узников сталинских лагерей вызвала впоследствии к жизни книгу А. Солженицына «Архипелаг ГУЛАГ», рассказы В. Шаламова.

Новое звучание приобрела в эти годы тема народного подвига в Великую Отечественную войну (Г. Бакланов, В. Астафьев, В. Кондратьев, К. Воробьев, В. Гроссман, Д. Гранин, А. Адамович и др.).

Появляются недоступные ранее читающей публике произведения — «Реквием» А. Ахматовой, «Окаянные дни» И. Бунина, «По праву памяти» А. Твардовского, «Несвоевременные мысли». М. Горького, «Письма Луначарскому» В. Короленко, поток произведений писателей русского зарубежья — В. Набокова, С. Довлатова, И. Бродского.

Здесь обозначены лишь отдельные вехи большой, трагической, противоречивой истории новейшей русской литературы XX века, названы далеко не все имена писателей, занявших в ней достойное место. Реальная картина выглядит гораздо богаче.

Мне понравился "Бирюк" тем, что там затрагивается Тургеневым важная проблема, с которой часто приходится сталкиваться людям: проблема выбора. В ситуации, когда нужно сделать правильный выбор, к сожалению, бывает нелегко не ошибиться. У Бирюка, думаю, это получилось. Выбирая между служебным долгом и человечностью, он руководствуется последним и поэтому не разрушает чужие жизни. Если вспомнить рассказ Чехова "Злоумышленник", то там судебный следователь не берет в расчет безграмотность Дениса и сажает его в тюрьму как злоумышленника. Рассказ "Бирюк" мне понравился еще и счастливым концом.

Великолепный фильм, настолько сильный и проницательный! Но смотрев его в первый раз, я думала что немое кино. Полфильма человек один в избушке в лесу ходит и все время молчит. Это социальная драма. В ролях: Михаил Голубович, Олег Табаков, Лена Хроль. По одноименному рассказу И. Тургенева из цикла «Записки охотника». Крепостной крестьянин Фома служит лесником. Он беззаветно предан лесу, понимает и оберегает каждое дерево, однако совершенно не умеет общаться с людьми. За угрюмый нрав и нелюдимый характер люди прозвали его Бирюком.

Объяснение:

Кажуть, що людиною не народжуються, а стають. Що ж потрібно для того, щоб стати справжньою людиною? Читати якісь посібники, підручники? Може, є спеціальні книги, які до сформувати людину? Звичайно, без читання книг не обійтися. Читання – важливий шлях пізнання життя і людей. Саме книги є джерелом духовного збагачення людини. Але щоб стати людиною, потрібно багато працювати над собою. І які б проблеми у нас не виникли, як би нам важко не було, потрібно завжди залишатися людиною, завжди пам’ятати про те, що поруч з тобою знаходяться люди, яких треба поважати. Кожна людина має право на повагу.

Людина не може жити на самоті. Кожен день ми зустрічаємося один з одним у школі, на вулиці. Ми дивимося один одному в очі, довіряємо свої таємниці, сперечаємося, розважаємося; буває, засмучуємося. Це наше життя. Кожному хочеться, щоб з ним рахувалися, прислухалися до його думки, щоб його поважали. Деякі люди свої інтереси, бажання ставлять вище за інших. Вони можуть принизити іншу людину, посміятися над нею. І при цьому вважають себе особистістю. Але особистістю називається не той, хто здатний на рішучі вчинки, не рахуючись ні з ким, а той, хто при всій своїй рішучості і силі характеру не буде підносити себе над іншими людьми. І якщо людина не поважає іншу людину, якщо вона робить тільки те, що йому хочеться, то справжньою людиною таку «особистість» назвати не можна. Бути справжньою людиною – це означає віддавати частинку свого серця, душі іншим людям. Щоб навколо нас було більше добра, тепла, краси. Щоб в кожній людині, з якою доводиться нам спілкуватися, залишилося від нас і нашої душі щось хороше. Милосердя і доброта повинні завжди зігрівати наше життя. Зла, байдужа людина ніколи не стане справжньою людиною, хоча він може досягти певних висот у кар’єрі.

У житті людина та і в загалі в суспільстві найбільше цінується доброта. Добро починається з малого – бажання до своїм близьким: сказати добре слово, підтримати, посміхнутися. Пам’ятаєте прислів’я: «Добре слово й кішці приємно»? Головне – не пройти мимо, не бути байдужим, не відводити в бік очі і не робити вигляд, ніби ти нічого не бачив. Завтра і тобі знадобиться до . Напевно, якийсь добрий вчинок залишає слід у нашій власній душі, приносячи відчуття задоволення.

У нашому непростому світі важко бути справжньою людиною. Але без таких людей неможливо жити. Гроші, кар’єра, турбота про свій добробут роблять людей жорстокими, байдужими, злими. Хтось озлобився через гроші, хтось виріс у родині, де не було любові та взаєморозуміння. А у когось сталася трагедія. У житті можуть бути різні ситуації. І якщо ми не будемо підтримувати один одного, будемо думати тільки про себе, наш світ перетвориться на осередок зла. Адже людина народжується для щастя, для того, щоб реалізувати себе, щоб залишити свій слід на планеті Земля.

Справжня людина – це чесна, справедлива, шляхетна і безкорислива особистість, для якої поняття «совість» стоїть на першому місці. Це людина слова, на неї завжди можна покластися. Такі люди нас ніколи не підведуть, з ними, як кажуть, можна йти в розвідку. Адже часто буває так, що ми щось обіцяємо, а потім не виконуємо, посилаючись на недугу, забудькуватість або якісь свої проблеми. Для деяких невиконані обіцянки стають звичкою, нормою поведінки. Справжня людина, якщо щось пообіцяла, завжди виконає, навіть якщо це й дуже важко.

А хто каже, що стати людиною легко? Стати справжньою людиною нелегко, тому що ми живемо в непростому світі. В. Сухомлинський стверджував: «Ти народжений людиною, але Людиною повинен стати». Ми можемо обійтися багато без чого. Але доброта і милосердя, взаєморозуміння і повага, чесність і порядність – це те, на чому тримається наше життя. Тому у людини не може бути іншої мети, окрім як прагнення стати Справжньою Людиною.