Родился 23 июля 1792 года в Москве.
Пётр Андреевич получил прекрасное домашнее образование, затем обучался в иезуитском пансионе Петербурга.
В 1806 году Вяземский возвращается в Москву и продолжает учёбу частным образом, беря уроки у профессоров Московского университета.
В 1807 году умирает отец Вяземского, а все заботы о семье берёт на себя родственник Н. Карамзин. С этого времени Вяземский поступает на работу в Межевую канцелярию и активно продолжает заниматься литературным творчеством.
В 1812 году Вяземский поступает в дворянское ополчение в связи с началом Отечественной войны. Он принимал участие в Бородинской битве, а после окончания войны служил в Варшаве.
До 1820 года Пётр Андреевич работал в журнале "Московский телеграф".
С 1830 года Вяземский сотрудничает с "Литературной газетой" и журналом "Современник", который издавался А. С. Пушкиным.
Будучи в сложном положении, Вяземский обращается к царю с определить его службу. Николай I удовлетворяет писателя, и Вяземского зачисляют чиновником в Министерство финансов, находящееся в Петербурге.
С 70-х годов Вяземский живёт за границей.
из детей остаётся в живых только сын Павел. Одиночество угнетает Петра Андреевича. Вяземский умирает в Баден-Бадене 22 ноября 1878 года. Похоронен в Петербурге.
основні з них і визначимо, які саме використовує письменник в оповіданні.
— Сполучення в реченні слів, що означають різнорідні поняття;
— неправильне розуміння міжмовних омонімів;
— використання або розуміння метафоричних фразеологізмів у прямому значенні;
— використання каламбурів — гри звуків або слів;
— вживання пестливих слів, займенників середнього роду і дієслів у третій особі однини стосовно особи з метою висміювання;
— використання гіперболи;
— іронія — вживання слів у протилежному значенні;
— парадокс — сполучення несумісних понять, що виключають одне одного;
— макаронічна мова — змішання й перекручення слів різних мов;
— народна етимологія — перекручення персонажем слів, вимова яких для нього важка;
— жартівливі народні прислів’я та приказки;
— дитяча етимологія — шепелявість, картавість та інші вади у мові дітей;
— урочистий тон і використання відповідних засобів при зображенні буденних подій, описі звичайних предметів;
— використання політичних або наукових термінів для зображення побутової події чи щоденної роботи;
— змішання різних стилів літературної мови;
— характеристичні прізвища;
— пародія;
— комічна ситуація, подія, монолог, діалог, герой, деталь.
4. Пошуково-дослідницька робота.
(Проводиться самостійно під керівництвом учителя або учнів-асистентів).
Завдання: відшукати засоби комічного, що їх використовує Олекса Стороженко в оповіданні «Скарб», зробити висновки.
Просторічні та лайливі слова (телепень, скажена, орав здорово); комічні порівняння, фразеологізми (як той пуцьвірінок, буцім з його чортяка лика дере, як на живіт кричить, як горох з мішка); гіпербола (не випускає мати сина надвір цілий рік — то холодно, то жарко, то сиро); вживання середнього роду (його вигнало та розперло);
комічний портрет («Лика широка та одутлувата, як у того са-логуба, а руки білі та ніжні, як у панночки»);
іронія («заснув манесенький»);
комічні ситуації («…Вийде в садок, ляже під грушею, а часом, глянувши угору, трошки й розсердиться: «Бісові груші,— пробубонить,— які спілі, і над самісінькою головою висять, а ні одна ж то не впаде у рот»»);
прізвисько Лежень;
комічна подія (скарб захований у дохлому хорті, якого хлопці жартома вкинули Павлові до хати);
комічне прислів’я («Хвалить шинкар п’яницю, а дочки своєї за його не віддасть!»)
Висновки: гумористичне, викривальне зображення головного героя оповідання «Скарб» автор подає, вдаючись до різноманітних засобів, які допомагають викликати відразу до людини, котра нічого у своєму житті не зробила доброго, прожила марно й безцільно, користуючись плодами праці інших.
