жилин небогат, привык все делать сам. по-человечески жилин вызывает симпатии и у хозяина своей храбростью и чувством человеческого достоинства, и у простых татар своим мастерством, трудолюбием, готовностью сделать хорошее людям, и у дины, увидевшей в нем доброго и честного человека. но жилин - пленник, за которого хозяин хочет получить выкуп, а если это не удастся, то убить его. человеческие отношения вступают в конфликт с враждой и корыстью. нам понятно нежелание жилина тревожить старую мать и требовать от нее непосильного, он надеется на свои силы и активно ищет выхода.
жилин занят поисками дороги и этой цели подчинено все его поведение: он примечает все окружающее, радуется воле, тревожится за успех побега, старается не замечать боли и усталости. его активность не только в том, что он действует, но и в отношении к миру, в живых чувствах. по-человечески жилин вызывает симпатии и у хозяина своей храбростью и чувством человеческого достоинства, и у простых татар своим мастерством, трудолюбием, готовностью сделать хорошее людям, и у дины, увидевшей в нем доброго и честного человека. но жилин - пленник, за которого хозяин хочет получить выкуп, а если это не удастся, то убить его. человеческие отношения вступают в конфликт с враждой и корыстью. вот и следует подумать, как показано в рассказе, что мешает людям жить в мире и дружбе.
о, схід це схід, захід це захід, і ніколи не поєднатись їм,
аж поки не постануть земля і небо на божім суді страшнім.
та нема сходу й заходу, й роду, й кордону, і рас взагалі,
як стрілись два сильних лицем в лице, хай вони і з різних кінців землі.
камал зник із двадцятьма людьми і напрям до кордону обрав,
й кобилу полковника, що більш, ніж гордість його, із собою забрав:
з конюшні дверей він вивів її перед світанком самим,
повернув їй шипи на підковах і розтанула в тьмі вона з ним.
й вийшов і мовив син полковника, що розвідників водить загін:
“невже з молодців моїх ніхто не знає, де камал, куди подався він? ”
й вийшов мохамед хан, син ресальдара, вперед і сказав:
“хто знає шлях туману ранкового, знає і місце його застав.
проскаче він затемна абазай, борер же – як розсіється тьма,
й повинен теж проминути форт букло, бо іншого шляху нема.
й коли помчиш до форту букло, мов птах – бог тобі ! –
то можеш його наздогнати ще до входу в ущелину джагай.
якщо ж промине він ущелину джагай – вертайсь назад поскоріш:
скрізь, куди б не подавсь у долині тій – люди камала там лиш.
й там скеля зліва, і скеля справа, а поміж – поросль колюча жде
й чути, як затвор рушниці клацне, – людей же не видно ніде.”
й коня взяв полковника син, скакуна свавільного гір і рівнин,
що з пеклом в серці він: морда – як дзвін, мов шибениця – шиї згин.
й, наче вітер, до форту примчав; там ждуть його їжа й привіт, –
та хто злодія хоче впіймати, тому засиджуватись не слід.
