Народився 20 жовтня 1854 року в містечку Шарлевіль-Мезьєр у родині військового. Батько майбутнього поета, Фредерік Рембо, був капітаном піхоти, мати, Марі-Катрін-Віталі Кюїф, походила із заможної селянської родини. Батьки бачилися досить рідко, лише під час коротких відпусток батька, який залишився на військовій службі й після одруження. Старшим братом Артюра був Фредерік (нар. 1853 року). Тож Артюр був другою дитиною в родині. Третя дитина померла у віці кількох тижнів. Потім народилося ще двоє дівчаток: Віталі (нар. 1858) та Ізабель (нар. 1860). Після народження Ізабель, коли Артюрові було шість років, батько залишив сім'ю. Відтоді вихованням Артюра в строгому, консервативному дусі займалася мати. Початкову освіту Рембо отримав у місцевій школі Росса́. А 1865 року вступив до шарлевільського ліцею, де проявив себе як зразковий учень. У школі Артюр неодноразово був відзначений преміями за свої твори. Він легко складав вірші й діалоги латиною. У липні 1869 року Рембо взяв участь у так званому академічному конкурсі, де він з легкістю здобув першу премію за латинський вірш, написаний про Югурту[3] У цей час Рембо здружився з однолітком Ернестом Делае, з яким вів інтенсивне листування[4].
1870 року Артюр Рембо здружився зі своїм вчителем риторики Жоржем Ізамбаром, який був всього на шість років старшим за нього. Жорж Ізамбар часто розмовляв з Рембо на літературні теми, радив і позичав йому книжки зі своєї бібліотеки. Поява «підозрілих» книжок викликала обурення консервативної матері Рембо, яка влаштувала скандал через роман Віктора Гюго «Знедолені», який йому позичив Жорж Ізамбар. Того ж 1870 року Рембо опублікував свої перші вірші «Новорічні подарунки сиріт» в журналі «La Revue pour tous». У цей час Рембо орієнтувався на літературу парнасців та їхній альманах «Le Parnasse contemporain» («Сучасний Парнас»). 24 травня 1870 року, тобто у п'ятнадцятирічному віці, Рембо написав листа лідерові парнасців Теодору де Банвілю, в якому висловив бажання неодмінно приєднатися до цього літературного угруповання й опублікувати свої вірші в другому томі їхнього альманаху. До листа Рембо додав три вірші («Офелія», «Відчуття» та «Сонце і плоть»). Банвіль дав Рембо відповідь, але надіслані вірші не були ним надруковані. Проте Рембо і далі мріяв про Париж та шукав можливостей вирушити до столиці, щоб пізнати вільного, самостійного життя у великому місті.З поетом Полем Верленом Артюра Рембо познайомив Шарль Бретань, проте достеменно не відомо, коли між Рембо й Верленом зав'язалося листування. Сам Верлен стверджував, що одержав від Рембо лише декілька листів та зокрема дві його поезії, «Перше причастя» та «Зачаровані». У серпні 1871 року Рембо написав пародійний вірш «Що поетові кажуть про квіти», в якому висловив критику щодо поетики парнасців та Теодора Банвіля. Врешті Поль Верлен надіслав Рембо лист, в якому за до себе в Париж[15]. Рембо, незважаючи на свої успіхи в навчанні, вирішив покинути коледж і виїхав до Парижа, куди прибув 15 вересня 1871 року.
30 вересня 1871 року Рембо познайомився з представниками літературного угруповання «Vilains Bonshommes» (прибл. переклад: «лихі добродії»), до якого входили найпримітніші поети того часу. У Парижі Рембо якийсь час жив у свого нового друга Верлена, проте не без сварок з його дружиною, та «кочував» по квартирах інших письменників[16].
20 жовтня Рембо виповнилося лише 17 років, та, за свідченнями критиків і літературознавців, вже в цьому віці від досяг вершин поетичної майстерності. Ще в Шарлевілі ним були створені такі шедеври, як «П'яний корабель» та «Перше причастя».
Провокативна й епатажна поведінка Рембо вилилася в березні 1872 року у справжній скандал. Під час обіду з письменниками угруповання «Vilains Bonshommes» Рембо в п'яному стані поранив мечем-тростиною (Canne-épée) відомого фотографа Етьєна Каржа. Поль Верлен, намагаючись згладити скандал й заодно врятувати свій власний шлюб, пообіцяв вивезти Рембо з Парижа. Рембо на якийсь час повернувся до Шарлевіля, а потім знову ненадовго прибув до Парижа.
Мандри з Верленом
Та вже 7 липня 1872 року Рембо покинув Париж, цього разу — разом з Верленом. При цьому Поль Верлен залишив свою сім'ю і дітей. Ця подорож стала початком інтимного зв'язку між Рембо та Верленом.
Тема: людина і Доля, драматизм людського життя. Ідея: світ такий глибокий і незбагненний, людина є лише частиною світу і не завжди може змінити сама долю; людське життя сповнене непередбачуваності й непевності. Основна думка: засудження рабства, неприйняття будь-якого насилля над людьми
алегорії: море – Всесвіт порівняння – краю батьківського мури, короновані і горді; образи-символи: образ галери (човна) – символ людськоï долi, що несеться по хвилях життя, передає глибоке розчарування свiтом; галерник – людина
