пейзажные картины, выстроенные по излюбленной поэтом вертикали, определяются двумя естественными доминантами — небом и горами. образ далеких вершин связан с белым горним миром, который противостоит «удушливо-земному» существованию. подобная антитеза моделируется в стихотворении «снежные горы», первоначальная редакция которого включала и анализируемый текст. «дольный мир» предстает пассивным, «полусонным» и обессиленным, а «выси ледяные» полны жизни — таинственной, «огневой», недоступной человеческому разуму.
«утро в горах» 1829 г. обнаруживает традиционную образную структуру тютчевской природной зарисовки: вершины окружает яркая «лазурь небесная». последнюю характеризует необычное олицетворение, наделяющее деталь пейзажа свойством ощущать человеческие эмоции — смеяться. «светлая полоса» долины, пролегающей между гор, отражает великолепие голубого неба. в стихотворном тексте встречается лаконичная отсылка к прошлому: ночью прошла гроза, и поэтому утренняя панорама выглядит особенно ясной, чистой, выразительной.в поэтическом тексте фигурирует колористическая лексика с чистыми оттенками голубого и белого. она поддерживает восторженное романтическое настроение лирического «я», очарованного открывшейся панорамой. идеальное пространство «недоступных громад» становится прибежищем неземных существ — небесных ангелов. об этом говорит лирический субъект позднего стихотворения «хоть я и свил гнездо в долине…» показательно, что душа человеческая рвется ввысь, желая освободиться из «густого слоя» земной суеты.
Пізнавати світ від народження до смерті, проникати в його таємниці й премудрості — властиво людям Сходу, різним його націям і народностям. Пошуком сенсу життя, причин його швидкоплинності й різноманіття його форм з давніх часів зайняті думки і японських філософів. Японія — країна найбагатшої культури, неосяжних знань, численних відкриттів, дивних традицій. Книга віршів для будь-якого японця — джерело життєвої сили й духовного збагачення, необхідного, як повітря й сонце (у такий б відбувається в Східній Азії спілкування «від духу до духу»).
Особливе місце в ліриці японців займає пізніший за часом виникнення жанр хайку (або хоку), що є ніби усіченим танка.
Один із кращих постів, що працювали в жанрі хайку, — Мацуо Басьо (1644—1694). Басьо перетворив хайку, що буквально означає «гумористичні вірші», на серйозний жанр пейзажної лірики. Його поезія, наповнена глибоким філософським змістом, пильною увагою до внутрішнього світу, прагненням проникнути вдушу явищ природи, вирішує проблеми пізнання дійсності з позицій любові дожиття й людини. У творчості Мацуо Басьо здобули високе звучання події щоденного життя людини.
