всем нашим дружным коллективом шкильников решить эту непонятную вещь .Кто решит это будем ходить в церкви и ставить свечки за ваше здоровье и здоровье близких.Молиться за вашу жизнь.Цените мать

Був гарний, погожий день. Маленький зайчик сидів під кущиком і дивився на свій старенький кожушок.

— Ой горе мені, — плакав бідолашний, — сніг розстав, ніде заховатися, скрізь видно мій білий кожушок.

Ласкаве сонечко побачило заплакане зайченя, витерло йому промінчиком слізки і пообіцяло до Воно звернулося до весни. Уважно вислухала вона сонечко і вирушила на пошуки зайчика. Де проходила, там зеленіла трава, розквітали дерева, щебетали пташки. Усе раділо Весні-чарівниці.

Нещасне зайченятко, яке сиділо під кущиком на купці сірого снігу, раптом із жахом побачило, як останній сніг розтанув, і навколо нього розцвіли проліски. Тремтячий зайчик підвів голову і помітив дівчину незвичайної вроди. Вона була одягнена в шати з прекрасних квітів. Вітер грався її русявим волоссям, а пташки співали для неї найкращих пісень.

— Ти хто? — зачаровано запитав зайчик.

— Я — весна, — лагідно відповіла дівчина, — сонечко розповідало про твою біду. Ось дивись. Це тобі.

Вона простягнула йому гарненький сірий кожушок.

— Дякую тобі, Весно! — закричав зайчик. — Тепер ніхто не побачить мене серед кущів!

Одягнувши нового кожушка, щасливий зайчик зник у лісі. А весна-чарівниця помандрувала далі, даруючи всім радість і втіху.

Больше всего в этой сказке мне понравился Иван-царевич. Правда, в никак нельзя не восхищаться Иваном-царевичем во второй половине сказки, когда он отправляется на поиски жены. Здесь он предстает перед нами настойчи­вым, целеустремленным, сочувствующим чужой беде юношей, готовым вынести любые испытания, лишь бы вернуть свою возлюбленную. Несмотря на усталость и сильный голод, Иван не стал убивать ни медведя, ни селезня, ни зайца, ни щуку. И доброта его была воз­награждена — в нужную минуту все они пришли ему на выручку справиться с Кощеем Бессмертным.