Тема «Скарб»: зображення щасливої долі Павлуся Лежня, який протягом свого життя був ледачим і в той же час байдужим до всього.
Ідея «Скарб»: засудження заздрості, підступництва тих, хто зазіхає на чуже майно, ледачого, паразитичного життя.
Основна думка «Скарб»:
а) «…той тільки щасливий, хто другому не завидує, а дякує Бога за те, що він йому послав…»;
б) «Не той тільки щасливий, що натріскається і виспиться, а той, що й другого нагодує і заспокоїть, бо у такого і душа буде не голодна».
Головні герої:
Павлусь – головний герой оповідання. Він був сином заможних людей. Його занадто опікали, його руки були наче в панночки, цілими днями він їв та спав. Він ледачий; примхливий; байдужий; егоїстичний, самотній, безпомічний, нещасний. Його навіть парубки називали Лежнем.
мати – надто опікала сина. Коли він лягав спати вона співала колискову про котика. Мати не пускала двадцятирічного Павлуся на вечорницю через те, що там збиралися там самі п’яниці та розбишаки.
батько – хотів віддати сина на навчання до дяка у сусіднє село.
наймит та наймичка – доглядали Павлуся після смерті батьків.
Проблематика
роль праці у вихованні дитини,
сліпа материнська любов,
потворне і красиве в житті,
лінь і працьовитість,
вдячність і відповідальність,
дотримання добіцянок
В оповіданні О.Стороженка “Скарб” яскраво виражені ознаки казки.
Композиція «Скарб»
Експозиція: надмірна опіка матір’ю свого сина Павлуся.
Зав’язка: смерть батьків Павлуся, його сирітське життя.
Кульмінація: дохлий хорт у хаті Павлуся виявився дукатами.
Розв’язка: роздуми автора про смисл життя, про щасливу людську долю.
Сюжет «Скарб»
У заможній родині був син Павлусь, якого мати дуже опікала: годувала, не дозволяла йому працювати, ходити на вечорниці.
Після смерті батьків Павлуся доглядали наймити, за яких він жив спокійним, розміреним життям.
Павлусь цілими днями їв або спав. Одного разу хлопці вирішили піти шукати скарб і запропонували до цього залучити і Лежня (так парубки прозвали Павлуся). Той не захотів.
Вважалося, що саме «якась пакость» може переутворитися на скарб. Побачивши край дороги дохлого хорта, вони принесли його до хати Павлуся і кинули йому через вікно. Хорт, впавши на поміст, перетворився у дукати. Ось який щасливий Павлусь!
Незабаром Лежень одружився, були діти, але працьовиті, покірні, слухняні, всі в дружину.
Так Павлусь спав, спав, спав, поки не заснув навіки.
Повчальний характер твору «Скарб» О. Стороженка
О. Стороженко у своєму оповіданні повчає читача, намагається йому прищепити риси доброти, чуйності, порядності, працьовитості, людяності, ввічливості і в той же час засуджує скупість, заздрість, підступність, жорстокість, егоїзм…
Так, у творі автор зазначає:
1) «Глянеш на того щасливого, а він тобі показує на другого, а сам жалується на свою недолю».
2) «Зовуть щасливими і тих, що увесь свій вік нічого не дбають, як мій Павлусь. Бог їм усе дає, а вони нудяться світом, не знають, що у них є і чого їм треба».
3) «Зовуть і скупого щасливим, бо у його багацько грошей; а він, неборак, увесь свій вік стереже тих грошей, як Рябко на ланцюгу, ніякої користі з них не має — і голодний, і холодний, ще гірше од якого-небудь бідолахи».
4) «…Той тільки щасливий, хто другому не завидує, а дякує Бога за те, що він йому послав…»
5) «Не той тільки щасливий, що сам натріскається і виспиться, а той, що й другого нагадує і заспокоїть…»
Джерело: https://dovidka.biz.ua/o-storozhenko-skarb-analiz
Объяснение:
ответ: ОБОЙДЁМСЯ БЕЗ ЧЕРТЕЙ
В произведениях самых известных писателей рубежа XIX-XX веков более 300 достаточно острых сюжетов связано с болотами. М. М. Пришвин в повести «Кладовая солнца» поведал историю Блудова болота (Блудово, потому что там можно заблудиться) . Писатель рассказывает о растущих на болоте деревьях как о живых людях, о том, как близки друг другу растительный и животный миры, называет болото «кладовой солнца» . Борина (песчаный холм посреди болота, покрытый высоким бором) - словно живое существо: она «наполнялась птичьими песнями, воем, стоном и криком зверьков. Не все они были тут, на борине, но с болота, сырого, глухого, все звуки собирались сюда. Борина с лесом, сосновым и звонким на суходоле, отзывалась всему» . И вот погода меняется: «...серая хмарь плотно надвинулась и закрыла всё солнце с его живительными лучами. Злой ветер очень резко рванул. Сплетённые корнями деревья, прокалывая друг друга сучьями, на всё Блудово болото зарычали, завыли, застонали» . Не это ли наводит на мысли о присутствии всяких «духов» ?
И писатель отвечает на этот вопрос: «...Многие до сих пор только и знают об этих великих кладовых солнца, что в них будто бы черти живут: всё это вздор, и никаких нет в болоте чертей».
