про красу написано дуже багато, нею захоплювалися в усі часи. що ж таке краса? і як відчути красу? це летка, крихке, неясне, але зрозуміле кожному стан душі. або, може бути, це не стан душі, а стан навколишнього світу? спробуємо розібратися в цьому, спираючись на досвід великої російської літератури. перш за все, красу російські поети бачили в природі. наприклад, а. а. фет бачив у природі джерело таємничої і глибокого життя, яка може бути доступна людині лише в миті найвищого душевного підйому:
цілий день сплять нічні квіти,краса в а. а. фета — це захоплення радістю життя, свято і одночасно таємниця.
у ній є душа, в ній є свобода,
у ній є любов, в ній є мова.
краса для нього — в нескінченному русі, у внутрішній музиці світу, в згоді світових сил:
на нескінченному, на вільному просторі
блиск і рух, гуркіт і грім.
тьмяним сияньем облите море,
як добре ти в безлюддя нічному!
але краса — це не тільки природа, але і людина.
у чому ж краса людська?
пригадую вірш н. заболоцького «неприваблива дівчинка». у ньому йдеться про дівчинку, яка не відрізняється зовнішньою красою — «нагадує жабеняти», як пише поет. але та некрасивость стає непомітною, коли вона радіє чужої радості, коли її почуття настільки сильні, що змінюють зовнішність. «дитяча грація душі» є єдність зовнішнього і внутрішнього, той внутрішній вогонь, який переплавить будь-які страждання в радість. і тому н. заболоцький робить висновок:
а якщо це так, то що є краса
і чому її обожнюють люди?
посудина вона, в якому порожнеча,
або вогонь, мерехтливий в посудині?
це означає, що краса — всередині, в житті людських почуттів, в їх силі і напруженості: «і принади твоєї секрет розв’язки життя рівносильний», — писав пастернак б.. людина прекрасна у ті моменти, коли в ньому — вся без залишку — проявляється стихія життя, коли в ньому, як сонце в краплі води, відбивається життя у всій її складності, з її стражданнями і радощами, втратами і обретениями. звичайно, такі моменти дуже рідкісні, вони — як осяяння, це розкриття внутрішньої сутності людини.
краса — не тільки в природі і в людській особистості. вона — в поетичному слові про них. слово — безцінний дар, який перетворює самі дрібні й випадкові деталі нашого життя в щось важливе і значне:
мовчать гробниці, мумії і кістки,
лише слову життя дане:
з давньої темряви, на світовому цвинтарі,
звучать лише письмена.
і в нас немає іншого достоянья!
умійте ж берегти
хоч у міру сил, у дні злоби й страждання,
наш безцінний дар — мова.
краса поезії — в співзвуччях слів, у своєрідному ритмі, в оригінальності образів. все це разом створює особливе звучання, яке впливає на читача, заражає настроєм поета, змушує відчути єдність і повноту життя.
на мій погляд, краса — це гармонія. гармонія у всьому: у зовнішності, в душі, в природі, в слові. краса присутня скрізь, але не всі її бачать, не всі звертають на неї увагу. давайте придивлятися до себе і до оточуючих, і тоді ми побачимо щось прекрасне і в нашій однотонної життя, адже «краса врятує світ»!
поняття краси виникло з появою на землі людини розумної. в принади лісу, омытого літнім дощем, ніжності квітки, гармонії і пропорційності людського тіла наші далекі предки знаходили красу.
пізніше, з розвитком філософської думки, краси стали підбирати визначення, намагаючись пояснити, що ж все-таки означає це дивне поняття. красу намагалися пояснити божественним промислом, створенням «світового розуму», втіленням гармонії і навіть «зримим втіленням практичної корисності предмета». дуже цікаве визначення краси належить середньовічному філософу фомі аквинскому. за його словами, гарним називається те, що приносить задоволення при спостереженні, розгляді, спогляданні. складність полягає в тому, що поняття «задоволення» теж потребує роз’яснення.
в епоху відродження красивим стали називати те, що гуманістично, життєствердно за своєю внутрішньою суттю. так само прекрасні античний храм, створений великими архітекторами минулого, і людина. сповнений волі до життя, здатний до самоствердження.
пропорція, гармонія, пропорційність, ясність — ось складові краси. якось я замислився: чому квітка здається красивим. у нього шість яскраво-рожевих великих пелюсток, розташованих симетрично. він росте на довгому зеленому стеблі, вкритому вузькими листочками. все це говорить про те, що рослина, яка мені подобається гармонійно, пропорційно, пропорційно. квітка здається мені красивим ще й тому, що він росте на зеленому лузі, там, де виростила його природа-мати. квітка ідеально вписується в пейзаж і народжує безліч приємних асоціацій: з літнім відпочинком, канікулами, радістю спілкування з природою. і все це разом створює неповторне видовище, яке народжує в людині відчуття краси.
в рассказе "галоша" рассказывается о том, что человек доказывая собственность утерянной галоши теряет вторую. в итоге получается, что собрав кучу бумаг, потратив много времени он оказывается ни с чем. главная мысль заключается в иногда полнейшем абсурде бюрократии. автор высмеивает через ситуацию через чур выходящую за пределы разумного. бюрократия это конечно хорошо, но в пределах разумного. иногда для получения мелочи приходится собирать кучу бумаг и обить множество порогов. вот так и получается.
