Литература: кладовая солнца
Кратко ответить на два во

С.А. Есенин называл себя «последним поэтом деревни». Он любил русскую деревню, сельский труд, природу. Природа была для поэта стимулом творчества, поэтому большинство лирических произведений Сергея Александровича посвящены родному краю, прекрасным русским просторам.
Главная тема стихотворения С. Есенина «Топи да болота» — любовь к родному краю. Поэт называл своей малой родиной село Константиново, где он родился и вырос, где юношеские годы, где произошло взросление и становление будущего поэта России. Ключевыми словами анализируемого лирического произведения являются последние строки, которые своего рода обобщили созданную Есениным художественную картину:
Край ты мой забытый,
Край ты мой родной!
Поэт описывает природу средней полосы России: топи да болота, синее небо, хвойный зелёный лес. Природа полна жизни, гармонична, и лирический герой упивается открывающимся перед ним пейзажем. Чтобы передать восторг лирического героя, автор использует метафоры, олицетворения: «синий плат небес», «хвойной позолотой», «меж лесных кудрей», «тёмным елям снится», «посвист ветряной». Стихотворение богато образными народными выражениями, которые делают лирическое произведение максимально понятным читателю: «плат небес», «тенькает синица», «гомон косарей», «слухают ракиты». Читатель слышит, как «хвойной позолотой взвенивает лес», «по лугу со скрипом тянется обоз», «посвист ветряной»; видит топи, болота, синее небо над головой, небольшой обоз; чувствует запах хвои, как «суховатой липой пахнет от колёс». Родная сторона прекрасна, и хотя нет здесь у поэта описания бескрайних просторов, огромных морей, непроходимых лесов, зато есть самое дорогое — приметы родного края.

1 б 2б 3в 4а 5а 6в 7б 8а

9 Щоб їм розважитись, веселий гурт матросів Серед нестримних вод розбурханих морів Безпечно ловить птиць, величних альбатросів, Що люблять пролітати слідами кораблів

Альбатрос - величний птах, володар морських просторів, що супроводжував кораблі. А на палубі він мав вигляд безпорадного птаха.

На палубу несуть ясних висот владику. І сумлінно тягне він приборкане крило, Що втратило свою колишню міць велику, Мов серед буйних вод поламане весло

Поступово образ альбатроса переріс у романтичний образ - символ поета і його долі у людському вирі життя.

Поет подібний теж до владаря блакиті, Що серед хмар, мов блискавка в імлі. Але, мов у тюрмі, в юрбі несамовитій Він крила велетня волочить по землі.

Поет не знаходив розуміння серед людей і тому не міг злетіти думкою.

Композиційна єдність твору досягла за до центрального образу альбатроса, що став образом-символом. Тому і протиставлені тут реальний і символічний план вираження: альбатрос і матроси, поет і юрба. З образом альбатроса пов'язане все піднесене, він у центрі уваги, автор захоплювався ним і висловив йому співчуття .

10 - Декаданс (від франц. decadence — занепад, розклад) — узагальнена назва кризового світосприйняття, що виявилося в літературі, мистецтві, культурі. Песимістичні настрої, характерні для другої половини XIX — початку XX ст., були пов’язані з дефіцитом духовності у прагматичному буржуазному суспільстві та передчуттям соціоісторичних катастроф — революцій, масштабних війн, що спіткали людство на початку XX ст.

11 - “Альбатрос” аналіз Рік написання – 1842 Цикл – “Сплін та ідеал” Тема: Показ людини, яка відрізняється від суспільства. Поет – мішень в суспільстві в яке всі хочуть потрапити Ідея: Поет доносить до читача, як суспільство ставитися до людини (особливої) Художні засоби “Альбатрос” Епітет “крилатий велетень”, великі білі крила, розбитого, немічний, прекрасний Символи у вірші “Альбатрос” Альбатрос, тобто сам поет – це світ прекрасного, добра. Моряки – зло, символ людства, яке пливе на своєму судні у безмежжі всесвіту. Море – сим­волізує життя; корабель, човен – людську долю; грім, гроза, блискавка – життєві негаразди. В «Альбатросі» стверд­жується божественна сила мистецтва, з найбільшою пов­нотою втілена у постаті поета. Автор оспівує душу, що прагне високого ідеалу, краси. У поета, як у альбатроса, “міць велика”, але його намагаються приборкати. Він не може протистояти сусп­ільству, як птиця натовпу матросів. На­товп не розуміє його. І тут зло перемагає добро. Але прекрасне завжди вище за потворне, навіть коли гине. Мистецтво та особистість вищі за натовп. Очевидно, мрії альбатроса залишаться “сумними думками” поета. Надії немає: серед всіх присутніх не виявилося нікого, хто б зупинив дурні розваги або хоча б засудив їх. Таке суспільство ніколи не буде ідеальним, та й не хоче воно прагнути до цього. Чітко простежується схожість долі птиці і долі поета. Це сильний птах з великими крилами, він може підніматися високо і довго триматися в небі. Альбатроса можна назвати мандрівником, який знаходиться у важких і небезпечних мандрах, адже він літає над розбурханим морем. Читаючи поезію Шарля Бодлера, в багатьох віршах відчувається смуток і якась безвихідь, ці почуття часто супроводжували поета в його житті. Він мріяв про світле і прекрасне, але романтична мрія так і залишилася для нього недосяжною.