В історії світової літератури чимало історій про скнар, так що Гобсек з повісті Бальзака – образ не новий. Але от що справді цікаво, що письменник за до свого героя дослідив усебічно проблему грошей.
Отже, Гобсек знає гроші професійно, бо він лихвар, тобто людина, що дає гроші під заставу. Він розповідає Дервілю про своє життя, і поступово стає зрозуміло: в ньому майже ні для чого, крім грошей, місця не лишилося. Він прагнув мати гроші, бо вони дають свободу, а хто ж не хоче бути вільним. Але, накопичивши певну суму, Гобсек не зупиняється, бо розуміє: великі гроші дають владу. Саме ця насолода для нього найкраща. Він так захопився, що й не помітив, коли і як гроші стали володіти ним. То, може, гроші не потрібні? Це не так. Відсутність грошей у Ернеста де Ресто ледве не зруйнувала його надії і щастя. А от для його матері гроші стали джерелом усіх нещасть, бо вона не знала ані ціни грошам, ані небезпеки, яку вони крили. Розкидаючи гроші на Максима де Трая, на розкіш, вона забула про свій обов’язок перед чоловіком і дітьми. Гроші – річ небезпечна. Потрапити у залежність від них дуже просто, тому Фанні Мальво позичає у Гобсека стільки грошей, скільки може віддати, заробивши працею білошвейки. Та й Дервіль розуміє думку Гобсека, який позичає йому гроші під великий процент. Адже немає більшого тягаря, ніж тягар зобов’язаності за надану послугу. Часом це руйнує стосунки. Тому Гобсек позбавляє Дервіля необхідності почуватися вічно винним йому. Це ще один бік проблеми грошей. Таким чином, дослідивши проблему грошей, Бальзак дійшов висновку, що гроші потрібні людині, аби жити, не думаючи про них, а займаючись творчістю, справами тощо. Брак коштів призводить до занепаду моралі, як у Максима де Трая. Невміння керувати своїми потребами призводить до марнотратства й трагедії. Великі гроші дають владу. Але саме великі гроші часом забирають у полон життя людське, як це сталося з Гобсеком.
Объяснение:
У своєму романі «Злочин і кара» Ф. М. Достоєвський піднімає тему бідних, маленьких людей. Суспільство, в якому живуть герої роману, так влаштовано, що життя кожного з них можливе лише на принизливих умовах, на постійних угодах із совістю. Письменник зображує гнітючі умови безвихідного життя людини, змушуючи за долями людей побачити образ злочинного світу, де принижена і придавлена бідна людина не має куди піти. Епізоди, які малюють життя бідних людей, говорять про те, що долі героїв роману обумовлені не якимись випадковими трагічними обставинами або їх особистісними якостями, а законами устрою суспільства.
Автор, проводячи читача вулицями Петербурга, малює людей різних соціальних верств, у тому числі і бідних, які втратили сенс життя. Часто вони кінчають із собою, не витримуючи свого смутного існування, або гублять життя в численних розпивочних. В одній з таких розпивочних Родіон Раскольников знайомиться з Мармеладовим. З розповіді цього героя ми дізнаємося про нещасну долю всієї його родини.
Слова Мармеладова: «Чи розумієте ви, шановний добродію, що значить, коли вже нікуди більше йти...» піднімають образ бідної людини, смішної своєю канцелярською і урочисто-витіюватою манерою говорити, на висоту трагічних роздумів про долю людства.
Нікуди йти й бідній Катерині Іванівні, яку згубило нестерпне для її честолюбного характеру протиріччя між минулим багатим та забезпеченим життям і жалюгідною жебрацької реальністю.
Соня Мармеладова, чиста душею дівчина, була змушена торгувати собою тільки для того, щоб прогодувати малолітніх дітей і свою хвору мачуху. При цьому вона не вимагає ніякої подяки. Вона ні в чому не звинувачує Катерину Іванівну, просто змиряється зі своєю долею. Соні соромно тільки перед собою і Богом.
Ідея самопожертви, втілена в образі Соні, піднімає цей образ до символу страждання всього людства. Ці страждання для Ф. Достоєвського зливалися з любов’ю. Тому Соня — уособлення любові до оточуючих, і саме тому в тому бруді, в який кинуло її життя, вона зберегла моральну чистоту.
Тим же змістом сповнений і образ сестри Раскольникова Дуні. Вона погоджується на жертву: заради улюбленого брата вона погоджується вийти заміж за Лужина, в якому втілено класичний тип буржуазного ділка, кар’єриста, що принижує людей і здатного піти на все заради особистої вигоди.
Ф. Достоєвський показує, що становище тупика і безнадійності штовхає людей на жахливі моральні злочини проти самих себе. Суспільство ставить бідних перед вибором лише таких шляхів, які ведуть до нелюдськості.
На угоду з совістю йде і Раскольников, зважившись на вбивство. У протиріччя з людиноненависницькою теорією вступає гуманна і жива натура героя. Ф. Достоєвський зображує, як кожний раз при зустрічі зі стражданнями людей Раскольников відчуває інстинктивне бажання прийти їм на до . Його теорія вседозволеності, роздвоєння людства на дві категорії, терпить крах. Відчуття самотності і знедоленості стає страшним покаранням для героя роману.
Ф. Достоєвський утверджує, що ідея Раскольникова безпосередньо пов’язана з умовами його життя, зі страшним світом петербурзької бідноти. Малюючи жахливу картину духоти, бруду і скупченості людей, Ф. Достоєвський в той же час зображує самотність людини в натовпі, її духовну самотність та життєву неприкаяність.
Объяснение:
