я уже писала
вот мое сочинение
оно из флешки
на 5 сделала
Данное произведение с полным правом можно назвать романтическим. Писатель использует прием аллегории, чтобы нарисовать столь фантастическую картину разговора между Ужом и Соколом. Жизнь гордой и великолепной птицы Сокола может показаться кому-то чрезмерно короткой. Действительно, постоянные полеты и сражения приводят к тому, что Сокол гибнет, но он умирает счастливым. Он сам говорит: «Я славно пожил!.. Я знаю счастье!.. Я храбро бился!.. Я видел небо...»
Счастье и смысл жизни Сокол видит в полетах, для него дорого небо, завораживающее своими бескрайними просторами. Сокол абсолютно ничего не боится, он храбро сражается, проливает свою кровь. Смысл жизни Сокола в движении, в действии, в борьбе.
У Ужа совершенно иная позиция. Его привлекает земля, камни, где «тепло и сыро». Для Ужа небо — это «пустое место». Уж не может летать, ему чуждо стремление ввысь, поэтому он с изрядной долей критики смотрит на Сокола. Для Ужа кажется странным, что умирающий Сокол так рьяно отстаивает свою позицию, доказывает, что истинное счастье в стремлении к небу.
Уж начинает размышлять о судьбе Сокола. И приходит к выводу, что его мироощущение совершенно иное, нежели то, что было у Сокола. Уж говорит о себе: «Земли творенье — землей живу я».
И его позиция также является верной. Уж не создан для полетов, его жизнь протекает среди камней, песка, земли и пыли. Смысл жизни Ужа в том, чтобы прожить отведенный природой срок тихо и спокойно, не утруждая себя какими-то свершениями и подвигами.
Жизнь Сокола можно сравнить с кратким, но ярким подвигом. Сокол поднимается над окружающей действительностью, сверкает, подобно яркой звезде. И своей жизнью, судьбой Сокол напоминает о вечном стремлении к чему-то прекрасному и возвышенному. Жизнь Ужа, наоборот, можно сравнить с обыденным, будничным и серым существованием. Подобную жизнь и судьбу можно назвать недостаточно яркой и волнующей. Но ведь и такая жизнь не может быть названа бесполезной. Она напоминает о необходимости ежедневно и ежечасно совершать обычные поступки, которые, может быть, и не кажутся особенно яркими и впечатляющими. Но они нужны в не меньшей степени, чем подвиги.
Объяснение:
ДЖИМ ҐУДЗИК І МАШИНІСТ ЛУКАС
Глава перша, у якій історія починається
Країна, у якій жив Лукас-машиніст, називалася Усландія та була дуже маленькою.
Навіть виключно маленька порівняно з іншими країнами, Німеччиною, наприклад, чи з Африкою, чи з Китаєм. Будучи десь рази в два завбільшки нашої квартири, вона переважно складалася з гори з двома верхівками, одна нижча за іншу.
Гору оповивали усілякі дороги з малесенькими мостами та переїздами. Крім того, малося залізничне сполучення, вельми звивисте. Рейки вели крізь п'ять тунелів, вздовж та поперек прокладених крізь гору та дві її верхівки.
Були в Усландії, звісно, і будинки: один звичайний, а інший – із крамничкою. Ще до будинків відновилася маленька будівля залізничної станції, що стояла біля підніжжя гори. У ньому жив Лукас-машиніст. А наверху, на горі між двома верхівками, стояв замок. Так що країна була забудована ґрунтовно. Більше в неї нічого не вміщувалося.
Так, ось що може бути важливим: поводитися там треба було обережно, щоб не порушити державний кордон, бо інакше миттєво промокли б ноги, адже Усландія була ще й островом.
Острів цей лежав посеред безкрайого океану, і хвилі, великі й маленькі, день та ніч поспіль, шиплячи, омивали усландські кордони. Іноді, щоправда, океан бував тихим і рівним, так що в ньому по ночах віддзеркалювався місяць, а днем – сонце.
Кожного разу це було по-особливому красиво та святково, і Лукас-машиніст завжди присідав на берег та милувався. До речі, чому острів називався саме Усландією, нікому не відомо. Проте це напевно колись буде досліджено.
Отже, тут жили Лукас-машиніст та його особистий локомотив. Локомотив звали Еммою, це був добрий, хоча й, мабуть, дещо старомодний тендер. До того ж він був дещо товстуватий.
Зараз, звісно, хтось візьме й запитає:
– А нащо ж у такій малесенькій країні ще й локомотив здався?
Так же локомотивному машиністові локомотив необхідний, бо інакше на чому ж йому їздити? Може, на ліфті? Але тоді він уже буде ліфтер. А справжній локомотивний машиніст хоче бути тільки локомотивним машиністом, і більш ніким. Крім усього іншого, в Усландії й ліфта ніколи не було.
Лукас-машиніст був невисоким та дещо огрядним, і його анітрохи не хвилювало, вважається локомотив потрібною річчю чи ні. Він носив робочого комбінезона та кашкета із козирком. Очі в Лукаса були сині, як небо над Усландією в сонячний день, а обличчі та руки – майже зовсім чорними від мастила та кіптяви. І хоча він щодня мився особливим милом для локомотивних машиністів, кіптява так і не сходила. Вона дуже глибоко в'їлася до його шкіри, тому що на роботі Лукас багато років заново бруднився щодня. Коли Лукас сміявся – а робив він це часто, було видно, як блищать його чудові білі зуби, якими він міг розколоти будь-який горіх. Крім того, Лукас носив у лівому вусі маленьку золоту сережку в формі кільця та палив коротеньку товсту люльку-носогрійку. Хоча Лукас не вирізнявся великим ростом, силою він володів неабиякою. Наприклад, якби він захотів, то залюбки зав'язав би залізного прутка на бантик. Але ніхто достеменно не знав, скільки в ньому сили, бо він любив мир та спокій, і йому було ні до чого цю силу показувати. До всього іншого Лукас був пречудовим майстром із… плювків. Так-так! Він цілився так точно, що гасив запаленого сірника на відстані трьох із половиною метрів. Але це ще не все. Він умів плювати так, як не зумів би, мабуть, ніхто на світі, і знаєте як?
