Описания А.П чехова прюопрыгунья

Головним персонажам повісті «Дорогою ціною» притаманне прагнення свободи, причому свобода має для них настільки важливе значення, що вони ладні віддати за неї будь-що. Бажання не тільки формальної свободи дій, а й бажання мати свободу вибору, духовну свободу властиве Остапові та Соломії.

Остап та Соломія люблять землю та працю на землі, проте вони хочуть працювати на себе, на своє майбутнє, нехай і тяжко працювати. Кріпаччина унеможливлює щасливе існування людини, адже вона с антигуманною за своєю суттю. Обидва герої ненавидять кріпосний лад, він неприйнятний для них своєю принизливістю.)

Героям властива неабияка порядність, взаємодо вони надають одне одному підтримку, ладні життя віддати одне за одного. Соломія не пересічна жінка. Вона активна, дієва, не здатна примиритися з несправедливістю, готова діяти, боротися за своє щастя та за свою долю. Соломію можна вважати надзвичайно сильною особистістю, хоча вона й не втрачає жіночності у будь-яких своїх діях. Вона мужня та рішуча, в її мужності є також своєрідна краса.

Остап надзвичайно сильна людина, він справжній чоловік, який

відчуває відповідальність за себе, за свій б життя та за тих, хто близький йому. Він здатний піти на ризик, аби тільки здобути жадану свободу для себе та Соломії. Його не можна зламати, скорити, він прагне здобути свободу будь-якою ціною.

Стихотворение «Ангел» было написано М.Ю. Лермонтовым в 1831 году, когда поэту было всего шестнадцать лет. Замысел его возник в связи с детским впечатлением мальчика от песни рано умершей матери. Первоначальная редакция стихотворения на­зывалась «Песнь ангела». В 1839 году это произведение появи­лось в «Одесском альманахе на 1840 год». «Ангел» — единствен­ное из юношеских стихотворений Лермонтова, опубликованное им при жизни с подписью своего имени. Жанр произведения — лирическая миниатюра, стиль — ро­мантический, мы можем отнести его к философской лирике. Стихотворение построено на основе антитезы земли и неба. Композиционно мы можем выделить в нем две части. Первая часть включает в себя первые три строфы. Здесь обозначен мир небесный. Он покойный, радостный, безгрешный, правдивый. Мы слышим прекрасную «тихую песню» ангела, которой внима­ют и месяц, и звезды, и тучи, и «душа младая». Ангел возносит искреннюю, горячую хвалу Богу, безгрешным духам, и песнь его навеки остается в юной душе: Он душу младую в объятиях нес Для мира печали и слез; И звук его песни в душе молодой Остался — без слов, но живой. В последней строфе обозначен образ земли, противопостав­ленный небесам. Душа, воплотившись, долго томилась на свете, потому что слишком сильна в ней была тяга к Божественному, слишком незабвенна память о святой песне ангела: И звуков небес заменить не могли Ей скучные песни земли. Стихотворение написано четырехстопным и трехстопным амфибрахием, катренами, рифмовка — смежная. Поэт исполь­зует различные средства художественной выразительности: эпи­теты («песне святой», «желанием чудным»), олицетворение и многосоюзие («И месяц, и звезды, и тучи толпой Внимали той песне святой»), метафору («И долго на свете томилась она»), ал­литерацию («И звуков небес заменить не могли Ей скучные пес­ни земли»), ассонанс («По небу полуночи ангел летел»). Стихотворение имеет большое значение для всего творчества М.Ю. Лермонтова. Мы можем рассматривать его в контексте лирических размышлений поэта о вечности, о земном и небес­ном — стихотворений «Земля и небо», «Небо и звезды», «Я не для ангелов и рая…», «Когда волнуется желтеющая нива…».