Объяснение:
Қожа Ахмет Ясауи «Диуани хикметте» «Аллаға жақындай түсу үшін» әрбір адам өзінің өмір жолында төрт басқыштан өтуі керектігін айтады. Біріншісі – шариғат. «Шариғат» – ислам діні қағидалары мен шарттарын тақуалықпен мүлтіксіз орындауды әрі құдайға құлшылық жасауды талап етеді. Екіншісі, «тариқат» – дін ғұламаларына шәкірт болып, жалған дүниенің түрлі ләззаттарынан бас тарту, Аллаға деген сүйіспеншілікті арттыра түсу болып табылады. Бұл басқыш сопылықтың негізгі идеясын, мұрат-мақсатын аңғартып тұр. Үшіншісі, «мағрифат» негізінен дін жолын танып-білу сатысы деуге болады. Бұл басқыштың негізгі талабы – күллі дүниедегі болмыс-тіршіліктің негізі «бір Алла» екенін танып-білу, түсіну. Төртіншісі, «хақиқат» («фано») – Аллаға жақындап, оны танып-білудің ең жоғары басқышы. Сопылық түсінік бойынша, «шариғатсыз» «тариқат», «тариқатсыз» «мағрифат», «мағрифатсыз» «хақиқат» болуы мүмкін емес.
Дуже просто і доступно написана данською мовою п’єса норвезьким драматургом Генріком Ібсеном (1828-1906; «Пер Г'юнт» його ж творіння, а також відомий музичний супровід Гріга до її постановки).
В основі нашої драми проблема становища жінки у тогочасному суспільстві, те сімейне, що не виставляється на показ. Як пише Вікіпедія «сучасники сприйняли драму як маніфест фемінізму». Дружина у нерівноправному становищі у сім’ї. Повністю у всьому залежить від чоловіка. За певні упущення в поведінці її можуть/мають право позбавити можливості виховувати дітей (не зовсім зрозумів, що саме тут автор мав на увазі – взагалі позбавити батьківських прав?).
Дружина банківського керівника колись позичила гроші для його ж лікування і йому пояснила, що вони походять від спадку її батька. Не пояснила, бо типу треба марку чоловікові до підтримувати, в жодному випадку не поставити під сумнів його впевненість у собі, у своєму становищі, у тому що він найбільш впливова особа в сім’ї та оточенні. Ось таке. А тато насправді нічого не залишив. Так склалося, що ці гроші взято у тепер уже звільненого підлеглого чоловіка. В розпачі цей кар’єрист і не зовсім чиста людина «здає» екс-босу його дружину, оскільки в документі про позику та підробила підпис батька, який за правилами мав підтвердити факт позики (тобто навіть позику жінка не могла тоді самостійно взяти). Це дуже вже стисло про сюжет.
Коли ж ознайомимося із критикою чи описом твору, то зустрінемо переважно співчутливі тези щодо важкої долі головної героїні. Як на мене, то чогось такого рабовласницького я там не вздрів. Лише деяке зневажливо-поблажливе ставлення чоловіка до дружини та матері своїх дітей. Він і гроші виділяє їй на її дещо сумнівні прохання, і вислухає, коли та попросить, і навіть спонтанно ввечері потанцює вдома на її ж прохання. Остання сцена – з’ясування стосунків, чи не перша відверта розмова між ними і розірвання стосунків в односторонньому порядку (з ініціативи дружини) взагалі на користь чоловіка, який чогось до цього не зрозумів, не приділяв уваги, а тут уже й готовий на компроміси. Але з’ясовується, що пізно, незважаючи на трьох спільних дітей. Можливо у тодішній Норвегії це здавалося страшенною проблемою.
