Це твір-притча про чайку, яка живе в кожному з нас. Головна думка, я думаю, яку хотів до нас донести автор в образі чайки: "Для чого ми живемо"?. І відповідь на це питання такий: "Щоб пізнавати, відкривати нове, бути вільним. Досягнувши досконалості, розповісти про це іншим". Людина повинна ставити собі мету: "я хочу знати, що я можу, а чого не можу". Люди не повинні боятися виділятися з сірої маси, бути не як все. Робити те, що їм подобається, але не на шкоду суспільству. Прагнення до знань і досконалості, повинно бути не заради почесті, не заради того, щоб стати лідером, а для того, щоб поділитися відкриттями. Ще одна ідея цій притчі така: Думка - матеріальна. Джонатан говорив: "Розбийте ланцюги, що сковують вашу думку, і ви розіб'єте ланцюги, ваше тіло", що сковує, тобто спочатку думка, ідея, мета, а потім вона утілюється в реальність. Потрібно не дивитися на світ (очі бачать перешкоду). Дивитися - означає розуміти, усвідомлювати те, що вже знаєш. Людина не долж
Объяснение:
Жил-был гордый чайник (сущ.). Он гордился и фарфором (сущ.) своим, и длинным носиком (сущ.), и изящной ручкою (сущ.) - всем-всем, и об этом говорил. А вот что крышка (сущ.) у него разбита и склеена - об этом он не говорил, это ведь недостаток (сущ.), а кто же любит говорить о своих недостатках (сущ.), на то есть другие. Весь чайный сервиз (сущ.) - чашки (сущ.), сливочник (сущ.), сахарница (сущ.) охотнее говорили о хилости (сущ.) чайника (сущ.), чем о его добротной ручке (сущ.) и великолепном носике (сущ.). Чайнику (сущ.) это было известно.
