«Поэ́ты пу́шкинской поры́» («поэты пушкинской плеяды», «поэты пушкинского круга», «„Золотой век“ русской поэзии») — обобщающее именование русских поэтов-современников Александра Сергеевича Пушкина (1799—1837), вместе с ним входивших в число создателей «золотого века» русской поэзии, как называют начало XIX столетия[1]. Поэзия пушкинской поры хронологически определяется рамками 1810—1830-х годов.
Объяснение:
Пушкинская пора в русской поэзии охватывает период 1810-1830-х годов и называется так, безусловно, по имени её ярчайшего поэта — Александра Сергеевича Пушкина. При этом каждый настоящий любитель и знаток поэзии знает, что поэтическая эпоха не сводится к творчеству одного, даже гениального, поэта
У перших розділах поеми троянці змальовані у знижувальному плані — це ватага розбишак, які люблять порозважатися, зазирнути в чарчину, їхня поведінка чимось нагадує розваги запорожців. Ватажок троянців — Еней — «парубок моторний» і «хлопець — хоч куди козак», вдатний до всяких витівок. Він теж любить погуляти. Але водночас це люди обов’язку. Коли виникає потреба боронити рідний край, то Еней і троянці виявляють мужність, патріотизм, поводяться як доблесні воїни.
Мандруючи світом, троянці загартувалися і змужніли. В останніх двох частинах — це хоробре військо, віддане своєму ватажкові, вони за короткий час побудували міцну фортецю. В бою вони проявляють мужність, хоробрість і виходять переможцями з жорстокої боротьби із сильним і підступним ворогом. Наприкінці поеми троянці виступають як захисники свого народу.
Объяснение:
Джерело: https://dovidka.biz.ua/eneyida-obrazi-troyantsiv
