Роберт Бернс народився 25 січня 1759 в селі Аллоуей (Шотландія), в сім’ї фермера Вільяма Бернесса. Він був старшим із 7 дітей у родині. Вихованням дітей Бернсів займалися: мати, батько, тітка.
У 1765 році його батько взяв в оренду господарство Маунт-Оліфант, і хлопчикові довелося працювати нарівні з дорослими, терпіти голод, підриваючи своє здоров’я.
Джерело. У 1781 році Бернс вступив до масонської ложі; масонство досить сильно вплинуло на його творчість.
З 1783 Роберт починає складати вірші на ейширському діалекті.
У 1784 році помирає батько, і після низки невдалих спроб зайнятися сільським господарством Роберт з братом Гилбертом переїжджає в Моссгіл.
У 1786 році виходить перша книга Бернса, Poems, Chiefly in the Scottish dialect («Вірші переважно на шотландському діалекті»). До початкового періоду творчості також відносяться: «Джон Ячмінне Зерно» (1782), «Веселі жебраки» (1785), «Молитва святенника Віллі», «Свята ярмарка» (1786). Поет швидко стає відомий по всій Шотландії.
Джерело. У 1787 році Бернс переїжджає в Едінбург і стає вхожий у вищий світ столиці. В Единбурзі Бернс познайомився з популяризатором шотландського фольклору Джемсом Джонсоном, разом з яким вони почали видавати збірку «Шотландський музичний музей». У цьому виданні поет опублікував безліч шотландських балад у своїй обробці і власних творів.
Джерело. Книги, що видаються приносять Бернсові певний дохід. Він спробував вкласти зароблені гонорарами кошти в оренду ферми, але тільки втратив свій невеликий капітал. Основним джерелом коштів для існування з 1791 стала робота на посаді збирача акцизів в Дамфріс.
Роберт Бернс вів досить вільний іб життя, і у нього було три незаконнонароджених дочки від випадкових і недовгих зв’язків. У 1787 році він одружився зі своєю давньою коханою Джин Армор. У цьому шлюбі у нього народилося п’ятеро дітей.
Джерело. У період 1787-1794 були створені відомі поеми «Тем О’Шентер” (1790) і «Чесна бідність» (1795), «Ода, присвячена пам’яті місіс Освальд» (1789). У вірші, присвяченому Джону Андерсону (1789), тридцятирічний автор несподівано розмірковує про схил життя, про смерть.
По суті, займатися поезією Бернс був змушений в перервах між основною роботою. Останні роки він провів у нужді і за тиждень до смерті ледь не потрапив у боргову в’язницю.
Бернс помер 21 липня 1796 в Дамфрісі, куди виїхав вже хворим у службових справах. Йому було всього 37 років.
Джерело.
В небольшой квартирке живут несколько человек, среди них две молодые подруги, Сью и Джонси, и уже старый художник, Берман. Одна из девушек, Джонси, серьезно заболевает, и самое печальное состоит в том, что ей самой уже почти не хочется жить, она отказывается бороться за жизнь.
Девушка определяет для себя, что умрет она, когда упадет последний лист с дерева, растущего около ее окна, убеждает саму себя в этой мысли. Но художник не может смириться с тем, что она будет просто ждать своей смерти, готовясь к ней.
И он решает перехитрить и смерть, и природу - ночью он приматывает к ветке нитью нарисованный бумажный лист, копию настоящего, чтобы последний лист никогда не упал и, следовательно, девушка не дала себе "команды" умирать.
Замысел его работает: девушка, все ждущая падения последнего листа и своей смерти, начинает верить в возможность выздоровления. Наблюдая за тем, как последний лист все не падает и не падает, она начинает медленно приходить в себя. И, в конце концов, побеждает болезнь.
Однако вскоре после собственного выздоровления она узнает, что старик Берман только что скончался в больнице. Оказывается, тот серьезно простудился, когда холодной ветреной ночью вешал на дерево фальшивый листок. Художник умирает, но на память о нем девушкам остается этот лист, созданный в ту ночь, когда на самом деле упал последний.
Размышления о назначении художника и искусства
О'Генри в этом рассказе размышляет о том, каково же на самом деле предназначение художника и искусства. Описывая историю этой несчастной больной и потерявшей надежду девушки, он приходит к выводу, что люди талантливые приходят в этот мир, дабы людям более простым и их.
Поскольку ни у кого, кроме как у человека, наделенного творческим воображением, не могло бы возникнуть столь абсурдной и одновременно столь прекрасной идеи - заменить настоящие листы бумажными, нарисовав их столь искусно, что никто и не отличил. Но за это художнику пришлось заплатить собственной жизнью, это творческое решение оказалось своего рода его лебединой песней.
Также он рассуждает и о воле к жизни. Ведь, как сказал доктор, у Джонси был шанс выжить, только если она сама поверит в такую возможность. Но девушка готова была малодушно опустить руки, пока не увидела так и не упавший последний лист. О'Генри дает понять читателям, что все в их жи
