Комедия Н. В. Гоголя «Ревизор» была злободневной и актуальной не только во времена жизни писателя, но и в наши дни. Образы персонажей, поднятые в пьесе проблемы – всё это волнует людей и сейчас.
Герои «Ревизора» – это собирательные образы. Они наделены чертами характера, свойственными целым группам людей. Так, чиновники в пьесе показаны лицемерными, жадными и трусливыми. Они жестоко обращаются с подчинёнными, ничего не делают для города, но с «ревизором» ведут себя подобострастно, активно изображают полезную для города деятельность. Чинопочитание и лицемерие среди власть имущих – проблема, актуальная во все времена и отражённая во многих других произведениях. Эти люди душевно мертвы: у них нет моральных принципов, муки совести им незнакомы.
Ещё одна вечная тема – безнаказанность правоохранительных органов – отображена в полицейском Держиморде. Это тиран, и его грубость и деспотичность распространяются не только на заключённых, но и на другие слои населения, от которых он требует беспрекословного повиновения и услужливости.
Другой образ – Хлестаков – тоже не имеет положительных черт. Он ведёт праздную жизнь, впустую тратит деньги родителей. Он не помнит и не думает о будущем, живёт одним днём, и его единственная цель – получать удовольствие от жизни. Как только его принимают за ревизора, он даже не пытается отрицать это, а с радостью принимает взятки, показывает своё высокомерие и душевную пустоту. Он слишком глуп для того, чтобы понять, что делает что-то плохое. Ему незнакомы проблемы простых людей, и, когда народ приходит к нему с жалобами, он пугается – это показывает его безответственность.
К сожалению, и сейчас мы постоянно встречаем в жизни подобных людей: коррупционеров, взяточников, чиновников-преступников, которые притесняют простое население. Бороться с ними зачастую невозможно, ведь в их руках находится власть, да и сами они не видят в своих действиях ничего неправильного.
Таким образом, Н. В. Гоголь раскрыл в своей комедии вечные темы лицемерия, преступности власти, душевной пустоты чиновников и членов высокого общества. Многие фразы из произведения стали афоризмами, а имена героев – нарицательными. С года написания пьесы почти два века, но она не потеряла своей значимости и остроты поднятых проблем.
...Поріднитися спорідненням по душі, и не по крові, може одна тільки людина.
М. В. Гоголь. Тарас Бульба
Тема повісті М. В. Гоголя "Тарас Бульба" — не просто зображення життя українського козацтва за давніх часів, не просто екскурс в історію боротьби кращих синів Вітчизни за її незалежність — письменник показав нам душу народу, формування його національної самосвідомості. Тому й проводить нас автор на Запорозьку Січ — у серце українського козацтва. Тому й милується разом з нами, читачами, її вільними, сміливими лицарями, захоплюється непохитними й справедливими, хоч і суворими законами Січі. "От те гніздо, звідки вилітають всі ті горді й міцні, як леви. От звідки розливається воля й козацтво на всю Україну", — з гордістю пише М. В. Гоголь.
Автор показує нам саме молодих козаків, синів славного полковника Тараса Бульби, щоб у їхній особі ми побачили молоду Україну, її силу й прагнення.
Запорозька Січ була для них дороговказною зіркою. Навіть Остап, що знемагав від нудьги в бурсі й чотири рази закопував свій буквар у землю, став добре вчитися, щойно батько пригрозив віддати неука служкою в монастир і сказав, що не бачити йому Запоріжжя, як власних вух. Остап став одним із кращих учнів.
Андрій жив не стільки мріями про майбутнє, скільки сьогоденням, гуляв, закохувався. Сьогодні він був бурсаком, а завтра ще не настало.
Характери братів вимальовуються ще під час їхнього навчання в бурсі. Відкритий і прямодушний, Остап переносить покарання за бурсацькі витівки, але не видає товаришів. Андрій вміє виходити сухим з води, ніколи не підставляючи спину під різки, хоча часто керує яким-небудь набігом бурсаків на ринок. Він здається більш розвиненим, більш чуйним, романтичним, ніж старший брат, що не звертає уваги ні на гарних дівчин, ні на цвітіння садів — ні на що на світі, всі думки його про дружні гулянки й військові доблесті козаків. Андрій здається спочатку кращим, ніж Остап, більш щиросердним і людяним, здатним на тонші, ніжніші почуття й переживання.
