Іван Сила – український борець, боксер, важкоатлет, що втілює непереможний дух нашого народу. Цей чоловік чимало часу виступав у цирку, інтригував глядачів своїми чарівними номерами. Проте не лише своєю спортивною кар’єрою був відомий Іван. Важкоатлет славився ще й своєю духовністю, добротою та щирістю.
Іван Сила зневажав тих, хто ображає слабших і завжди прагнув заступитися за тих, хто цього потребує. Після того, як спортсмен приїхав на заробітки до міста, він був свідком сцени побиття цілим натовпом однієї людини. Для нього це було неприпустимими, тому він став на захист того нещасного. Звичайно, згодом виявилось, що цей нещасний злодій. Але ця подія із житті Івана дає нам зрозуміти, що цей чоловік – надзвичайно добра та чуйна до проблем навколишніх людина. Не тільки до людей Іван виявляє свої найкращі риси. Важкоатлет також не розуміє дикунства з боку глядачів до тварин. Виступаючи у цирку, він був змушений битися з биком. Це був найнеприємніший бій у його житті, після якого він тяжко переживав: «Чим бідолашна тварина завинила, що люди роблять із неї смертельну забавку?».
Іван – сильний фізично та морально чоловік. Для него неприпустимо, коли страждають інші: будь то люди, чи тварини. Це славетна людина втілює найкращі риси усього українського народу – його доброти та щирості.
Объяснение:
Ахматова понимала Пушкина, как может понять истиный поэт другого поэта, своей трепетной душой, обнаженной для мировосприятия трагичности своего земного существования, вечного стремления к свободе и правде.
В любое время жизнь поэта как череда испытаний. Как преодолеть стремление властей приручить поэта, сделать его послушным, придворным, заставить воспевать правителя и его деяния? Несвобода была немыслимой формой существования великого Пушкина и непокоренной Ахматовой. Силу их духа власти не могли ни смирить, ни сломить. Творчество было основой их стремления к независимости и свободе. А.А Блок писал о Пушкине: «Пушкин так легко и весело умел нести свое творческое бремя, несмотря на то, что роль поэта – не легкая и не веселая; она трагическая…». Понимание Пушкиным особенной силы русской души питало его творчество, откровения его стихов рождали веру в торжество жизни и справедливости, но оставляли ощущение пронзительной печали и трагичности человеческой судьбы. Его стихи как зеркало его жизни, в них, то отражается светлая радость: «Я помню чудное мгновение», то звенит тончайшей душевной струной трагическое понимание сути бытия: «Ужасный век, ужасные сердца…».
Трагическое в творчестве А.А. Ахматовой не есть только отражение пушкинских мотивов творчества, но в этом весь космос её личности, её судьбы. Все испытания двадцатого столетия отразились в её жизни, но не смогли лишить её желания творить, труднейшие повороты судьбы она преодолевала, оставаясь гордой и непобежденной.
