1. Парадоксальність змісту п'єси Б. Шоу. (П'єсою "Пігмаліон" Б. Шоу довів, що люди з народу'аж ніяк не поступаються перед представниками світського товариства запасом творчих сил і енергії. Якщо бідність і робить людину духовно збіднілою, то за певних обставин у ній можуть пробудитися небачені можливості для вдосконалення. Проте головний парадокс — парадокс людини — залишається автором нерозгаданим.
2. П'єса спонукає глядача дискутувати і висловлювати припущення щодо подальшої долі Елізи Дулітл. Та який би шлях вона не обрала в житті після науки у професора фонетики, брутальною, духовно бідною і приниженою вона вже ніколи не буде. Душа її відкрилася до краси, духовної свободи, до мистецтва.)
Окремо слід зазначити, що у творі діють парадоксальні герої: містер Дуліттл - батько Елізи та професор фонетики Генрі Хіггінс. Їхні дії, репліки, філософія та стиль життя і поведінки повністю відповідають визначенню парадокса. Ці герої нерідко суперечать самі собі, переходять із одної крайнощі в іншу. Однак найбільшим парадоксом у п'єсі драматурга є людина. Результат тривалої роботи був несподіваний навіть для професора Хігінса. Еліза Дулітл навчилася не тільки правильно говорити, а й бути самою собою - особистістю з усвідомленою гідністю, свободою, бажаннями.
3. Підводячи підсумки дослідженню особливостей парадоксів у п'єсі Бернарда Шоу “Пігмаліон”, можна завважити - основна увага приділяється людині та її вихованню. Адже нові погляди на життя, як і саме життя та суспільство як один із його аспектів - усе це неможливе без участі людини. Кожен по-особливому цікавий, бо є відображенням парадоксальності усього суспільства.
