Розповідь від першої особи "я -Еней"

Борис григорьевич – племянник дикого. он один из самых слабохарактерных героев пьесы. сам б. говорит о себе: «уж ведь совсем убитый хожу… загнан, забит… » борис. – добрый, хорошо образованный человек. он резко выделяется на фоне купеческой среды. но он по своей натуре слабый человек. б. вынужден унижаться перед своим дядей, диким, ради надежды на наследство, которое тот ему оставит. хотя сам герой знает, что этого никогда не будет, он, тем не менее, заискивает перед самодуром, терпя его выходки. б. неспособен защитить ни себя, ни любимую им катерину. в несчастье он только мечется и плачет: «ах, кабы знали эти люди, каково мне прощаться с тобой! боже мой! дай бог, чтоб им когда-нибудь так же сладко было, как мне теперь… злодеи вы! изверги! эх, кабы сила! » но силы этой у б. нет, поэтому он не в облегчить страдания катерины и поддержать ее выбор, увезя с собой. варвара кабанова – дочь кабанихи, сестра тихона. можно сказать, что жизнь в доме кабанихи нравственно искалечила девушку. она тоже не хочет жить по патриархальным законам, которые проповедует ее мать. но, несмотря на сильный характер, в. не решается открыто протестовать против них. ее принцип – «делай, что хочешь, только бы шито да крыто было» . эта героиня легко приспосабливается к законам «темного царства» , легко обманывает всех окружающих. это сделалось для нее привычным. в. утверждает, что иначе и жить нельзя: весь дом у них на обмане держится. «и я не обманщица была, да выучилась, когда нужно стало» . в. хитрила, пока было возможно. когда же ее стали на замок запирать, она убежала из дому, нанеся кабанихе сокрушительный удар дикой савел прокофьич – богатый купец, один из самых уважаемых людей города калинова. д. – типичный самодур. он чувствует свою власть над людьми и полную безнаказанность, а потому творит, что захочет. «нет над тобой старших, вот ты и куражишься» , - объясняет кабаниха поведение д. его жена каждое утро со слезами умоляет окружающих: «батюшки, не рассердите! голубчики, не рассердите! » но д. трудно не рассердить. он и сам не знает, в какое расположение духа может прийти в следующую минуту. этот «жестокий ругатель» и «пронзительный мужик» не стесняется в выражениях. его речь наполнена словами типа «дармоед» , «езуит» , «аспид» . но «нападает» д. только на людей слабее себя, на тех, кто не может дать отпор. зато д. побаивается своего конторщика кудряша, который слывет грубияном, не говоря уж о кабанихе. ее д. уважает, больше того, она единственная, кто понимает его. ведь герой иногда и сам не рад своему самодурству, но ничего не может с собой поделать. поэтому кабаниха считает д. слабым человеком. кабаниху и д. объединяет и принадлежность к патриархальному строю, следование его законам, и беспокойство по поводу наступающих изменений вокруг.

відповідь:

тарас шевченко

тарас григорович шевченко народився 25 лютого (9 березня за новим стилем) 1814 р. у с. моринцях звенигородського повіту київської губернії (нині звенигородський район черкаської області) у родині григорія івановича шевченка і катерини якимівни бойко. батьки шевченка були кріпаками магната генерал-лейтенанта василя васильовича енгельгарда - поміщика, що володів 50 тис. кріпаків і був власником близько 160 тис. десятин землі. через рік після народження тараса родина переїздить із моринців до кирилівки, у ній, окрім тараса, було 6 дітей - старші - катерина та марія, брат микита, молодші - ярина, марія, брат йосип.

1843 року шевченко змалює хату в кирилівці, де провів своє дитинство. у восьмирічному віці батько віддав тараса до школи, до кирилівського дячка-вчителя павла рубана. 1823 р., коли тарасу було дев'ять років, померла мати. батько одружується вдруге на оксані терещенко, 1825 року помирає і сам батько тараса.

залишившись сиротою, малий тарас деякий час жив у дядька павла, який став опікуном сиріт. згодом майбутній поет іде школярем-попихачем до кирилівського дяка петра богорського, де його життя було постійно напівголодним. звідти він тікає у лисянку до диякона-живописця, а згодом - у село тарасівку до дяка-маляра, але дяк відмовив йому. утративши надію стати маляром, т. шевченко повертається до кирилівки й пасе громадську череду.

1827 року т. шевченко наймитує у кирилівського священика григорія кошиця. із ранніх років він цікавився народною творчістю, у дяків навчився читати й писати, рано виявився у хлопця хист і до малювання, який помітив маляр із села хлипнівці, але на той час шевченкові було вже чотирнадцять років і його зробили козачком в.в. енгельгардта.

восени 1829 року разом з обслугою енгельгардта шевченко виїздить до міста вільно. помітивши здібності козачка до малювання, енгельгардт віддає тараса вчитися у досвідченого майстра, можливо, яна рустемаса. 1831 року сімнадцятирічний шевченко приїздить до петербурга, куди було переведено енгельгардта, 1832 року енгельгардт законтрактував шевченка на чотири роки ширяєву - різних живописних справ майстру.

1836 року т.г. шевченко у складі артілі ширяєва розписує театр у петербурзі. цього ж року він знайомиться з учнем академії мистецтв іваном сошенком. пізніше відбувається знайомство художника-кріпака з гребінкою, григоровичем, венеціановим, жуковським, брюлловим. у лютому 1837 року товариство художників дозволило шевченкові (неофіційно) відвідувати навчальні класи. у квітні 1837 року брюллов створює портрет жуковського, який був розіграний у лотереї за 2500 карбованців. за ці гроші було викуплено тараса шевченка з кріпацтва. 25 квітня 1838 року на квартирі брюллова йому була вручена жуковським відпускна.

цього ж року т.г. шевченка було офіційно зараховано "стороннім учнем" до академії мистецтв. український митець із великою жадобою слухає лекції в академії, багато читає, користується бібліотекою брюллова, пише вірші, відвідує театр, виставки, музеї - швидко здобуває знання. 1838 року шевченко знайомиться із художником штернбергом.

у січні 1839 р. т.г. шевченка зарахували пансіонером товариства художників, а згодом, у квітні, нагородили срібною медаллю 2-го ступеня за малюнок з натури. 1840 року його було нагороджено срібною медаллю 2-го ступеня за першу картину олійними фарбами "хлопчик-жебрак дає хліб собаці". у цей період життя митця захоплює і літературна творчість. 1837 року ним була написана "причинна", 1838 - поема "катерина", елегія "на вічну пам'ять котляревському", 1839 - поезія "тополя", "до основ'яненка".

1840 року побачила світ збірка творів шевченка "кобзар", що містила вісім творів: "думи мої ", "перебендя", "катерина", "тополя", "думка", "до основ'яненка", "іван підкова", "тарасова ніч". 1841 року вийшов альманах "ластівка" із п'ятьма творами шевченка: "причинна", поезіями "вітре буйний", "на вічну пам'ять котляревському", "тече вода в синє ", першим розділом поеми "" - "галайда", окремим виданням вийшла поема "". у вересні того ж року шевченка відзначено третьою срібною медаллю 2-го ступеня за картину "циганка-ворожка".

із-під пензля шевченка виходять малюнки "козацький бенкет" (1838), "натурниця" (1840) та низка портретів. він ілюструє чимало художніх творів. 1840 р. з'являється "марія" - малюнок до поеми о.с. пушкіна "полтава", 1841 - до оповіданнь квітки-основ'яненка "знахарь", надєждіна "сила волі", 1842 - "зустріч тараса бульби з синами" до повісті "тарас бульба". визначним твором цього періоду є картина олійними фарбами "катерина" 1842 року. захоплюючись театром, шевченко пробував свої сили і в драматургії. 1842 року з'явився уривок із п'єси "никита гайдай", написаної російською мовою та поема "слепая". 1843 року шевченко завершив драму "назар стодоля", а 1844 р. у петербурзі окремим виданням вийшла поема "гамалія".