Легенду про євшан-зілля літописець записав у

Нащадок старовинного аристократичного роду Вільям Легран, переслідуваний невдачами і банкрутством, біжить з Нового Орлеана і оселяється на пустельному острівці Салівон поблизу атлантичного узбережжя зі своєю собакою — ньюфаундлендом і старим слугою Джупітером. Одного разу під час прогулянки було знайдено «золотого» жука, якого вони загорнули у шматок знайденого поблизу пергаменту. Прийшовши додому, Легран зовсім випадково виявляє на пергаменті зображення черепа, намальоване прихованими чорнилом, які проявилися від дії тепла — каміна в будинку Леграна. Розпитуючи про подробиці, Оповідач зауважує, що Легран сприймає цю знахідку як щасливе знамення. Слуга Джупітер був дуже схвильований поведінкою «масса Вілла», вважаючи, що золотий жук вкусив його в голову й хазяїн збожеволів. Та й дійсно, Легран поводився більше, ніж дивно: він бігав удень і вночі, шепочучи якісь слова, малюючи дивні знаки, лазив у гори. Через якийсь час Оповідач отримує від Леграна записку з проханням відвідати його з якоїсь важливої справи. Інтонація листа змушує Оповідача поквапитися, і він того ж дня опиняться у друга. Легран очікує його з нетерпінням і пропонує всім відразу відправитися в дорогу — на материк, у гори — в кінці експедиції вони зрозуміють, що він має на увазі. Мандрівники довго йшли, знайшли тюльпанове дерево. Джупітер заліз на нього, прибитий до суку череп і отримує вказівку пропустити золотого жука на шнурі крізь ліву очну ямку. Забивши кілочок туди, де опустився жук, Легран, скосивши траву, наказав копати під деревом. Через деякий час виявляється, що негр переплутав очниці і їхні зусилля виявилися марними. Легран переміряє все заново і вони відновлюють розкопки. Їх працю перериває відчайдушний гавкіт ньюфаундленда. Собака рветься в яму і знаходить два скелети. Через кілька секунд компаньйони виявляють скриню, в якій знаходиться справжній скарб — купи золота і дорогоцінного каміння. Подолавши насилу зворотний шлях, бачачи, що друг згорає від цікавості, Легран розповідає, що привело його до знахідки і розгадки шифру, який дозволив знайти скарби.

Джерело: https://dovidka.biz.ua/zolotiy-zhuk-analiz/ Довідник цікавих фактів та корисних знань © dovidka.biz.ua

Васютка - это главный герой рассказа В.П Астафьева «Васюткино озеро». Тринадцатилетний мальчишка, несмотря на свой возраст, обладал взрослой смелостью. Да, поначалу его нельзя было назвать мудрым храбрецом, ведь уходя в лес, мальчик не собирался брать с собой ни хлеба, ни ножика, ни спичек, всё это ему навязали взрослые со словами, что нельзя переиначивать таёжные законы. Васютка ещё до конца не всё понимал и поэтому, порой не может понять природу и её законы.Но чтобы не спорить, с матерью, подросток покорно берёт всё, что ему дают.

Мальчик очень любил полакомиться шишками. Вскоре их на ближайших кедрах не осталось, и Васютка решил отправиться в дальний поход за орешками.

Набрав полную торбу шишек, он уже хотел возвращаться, и вдруг увидел огромного глухаря и подстрелил.

Осознал Васютка всю важность рассказов и советов от взрослых лишь, когда оказался один, среди огромного леса.

После того, как Васютка понял, что заблудился, он не стал паниковать, а вспомнил всё, что ему говорили взрослые. Самым главным толчком к действиям стала фраза "Тайга хлипких не любит", сказанная когда-то отцом и дедом мальчика. Находясь в окружении природы, где нет готовых продуктов и других благ для беззаботного существования, Васютка смог обеспечить себя едой. Этот тяжёлый опыт Васютке стать устойчивее к сложным жизненным ситуациям.

В качестве награды, судьба подарила Васютке шанс выбраться к неизвестному озеру, в котором плескалось много диковинной рыбы, что означало, что озеро проточное. Благодаря этому озеру мальчишка смог попасть домой, а показав рыбакам свою находку озеру обрести название и занять положенное место на карте. Поэтому озеро было и названо ,,Васюткиным озером''