Кўпинча, хулқнинг яхшилиги халқ билан бирга зикр қилинади. Фалончининг хулқи ҳам, халқи ҳам гўзал дейилади. Бу унинг ичи ҳам, сирти ҳам яхши деганидир. Хулқдан мурод ички суврат, халқдан мурод ташқи сувратдир. Зотан инсон жасад ва нафсдан иборатдир.
Жасадни тан кўзи ила, нафсни қалб кўзи ила идрок қилинади. Уларнинг ҳар бирининг ўзига яраша шакли шамойили ва чиройли ёки хунук суврати бор. Қалб кўзи ила идрок қилинадиган нафс тан кўзи билан идрок қилинадиган жасаддан улуғдир.
Шунинг учун ҳам, Аллоҳ таоло уни улуғлагандир ва: «Албатта, мен қуруқ лойдан, ўзгартирилган қора балчиқдан башар яратгувчидирман. Бас, қачонки уни тўғрилаб бўлганимда ва ичига Ўз руҳимдан пуфлаганимда, унга сажда қилган ҳолингизда йиқилинг», деган (Ҳижр. 28 – 29 – оят).
Бу оятда Аллоҳ таоло жасад лойга мансуб эканини ва руҳ Ўзига мансуб эканининг хабарини берди.
Хулқ нафсдаги мустаҳкам ҳайъатдан иборат бўлиб, ундан амаллар фикр ва ўйлашсиз енгиллик ва осонлик ила содир бўлади. Агар амаллар яхши бўлса, яхши хулқ деб, ёмон бўлса, ёмон хулқ деб аталади.
Баъзи бир дангасалик танасига сингиб кетган ва риёзатни ёқтирмайдиган кишилар худди ташқи сувратни ўзгартиб бўлмаганидек, ахлоқларни ҳам ўзгартишни тасаввур қилиб бўлмайди дейдилар.
Бу мутлақо нотўғри гап. Агар ахлоқни ўзгартиб бўлмайдиган бўлса, ваъзу насиҳатларнинг маъноси бўлмас эди. Ўзимиз овлаб келинган ваҳший ҳайвонни уй ҳавонига айланаётганини кўриб туриб қандай қилиб ахлоқнинг ўзгаришини инкор қиламиз?! Ит таомни емай тарк қилишни, от чиройли юришни ўрганади. Фақат баъзилари осонлик билан, бошқалари қийинчилик билан ўрганади, холос.
Баъзилар асли яратилганда бор нарсани ўзгартиб бўлмайдиган деган хаёлда бўладилар. Билиш керакки, мақсад мазкур сифатларни бутунлай йўқ қилиб ташлаш эмас. Балки риёзат чекиб уринишдан мақсад шаҳватларни ифрот ва тафрийтнинг ўртаси бўлган мўътадилликка қайтаришдир. Уларни тамоман йўқ қилиб юбориш мумкин эмас.
Зотан асл яратишда шаҳватни фойда учун зарур бўлганидан яратилган. Мисол учун таом шаҳвати кесилса, инсон ҳалок бўлиши, жинсий шаҳват қирқилса насл кесилиши турган гап. Агар ғазаб бутунлай йўқ бўлса, одам ўзини ҳалок қиладиган нарсадан ҳам ҳимояланмай қўяди.
Аллоҳ таоло «Оли Имрон» сурасида: «Ва ғазабни ютадиганлар», деган (134 - оят).
Ғазабни йўқотадиганлар деган эмас.
Шунингдек, таом шаҳватида ҳам, баднафслик билан ўта чимхўрлик орасидаги мўътадиллик матлубдир.
Аллоҳ таоло «Аъроф» сурасида: «Еб-ичинг ва исроф қилманг», деган (31 - оят).
Фақат билиб қўйиш керакки, муршид шайх ўз муридида ғазаб ёки шаҳватга мойилликни кўрса, уни мўътадиллика қайтариш учун мазкур икки нарсани мутлақо ёмонлаб ташлаши керак.
Нафс риёзатидан мурод мўътадиллик эканига далиллардан бири шулки, сахийлик шариатда талаб қилинган хулқ бўлиб у ўта мумсиклик билан исрофчиликнинг ўртасидаги бир ҳолдир.
Аллоҳ таоло уни мадҳ этиб «Фурқон» сурасида: «Улар инфоқ қилганларида исроф ҳам, хасислик ҳам қилмаслар. У иккиси ўртасида мўътадил бўлурлар», деган (67 – оят).
Ушбу мўътадиллик гоҳида Аллоҳ таоло берган комил табиат ила ҳосил бўлади. Кўп болалар биров ўргатмаса ҳам ростгўй, сахий ва ҳалим бўлиши шундан. Гоҳида мазкур мўътадилликни касб қилиб топиш керак бўлади. Бунда нафсни кўзланган хулқни жалб қилувчи амаларни қилишга мажбурлаш керак бўлади.
Бас, ким олий ҳимматлик хулқни ҳосил қилишни ирода қилса, бир нарсаларни сарфлашда олий ҳимматлилар қиладиган ишларга ўзини мажбурласин, токим табиати ўша хулққа мослашсин.
Шунингдек, тавозули бўлишни истаганлар ўзини тавозулиларнинг ишини қилишга мажбурласин. Бошқа гўзал ахлоқлар ҳам шунга ўхшаш. Чунки одатланиш ва бардавомликнинг бу ишларда тасири кучли бўлади.
Аксинча, яхшиликни тарк қилиш бардавом бўлса, у ҳам салбий тасир қилиши турган гап.
Фазилатларга сабаб бўладиган нарсаларни қилиш ҳам инсон нафсига тасир қилиб унинг табиатини яхшилик томон буришга омил бўлиши мумкин.
Гоҳида аҳли фазл кишиларнинг суҳбатида бўлиш ила яхши хулқларни касб қилинади. Чунки, инсон табиати яхшиликни ҳам, ёмонликни ҳам ўғирлайди.
Объяснение:
вот
ответ:У порожньому будинку виявлено труп, як з'ясувалося — людини на ім'я Енох Дреббер.
Причина смерті — отрута. У кишенях мерця знайшлася телеграма "Дж. Х. в Європі ".
На місці злочину кров'ю на стіні написано «RACHE» (нім. «помста»). Там же знайшлися упаковки від двох пігулок, одна з яких безсумнівно і вбила Дреббера, також обручка.
Холмс досліджує кривавий напис на стіні. Ілюстрація Д. Фрістона.
Експеримент, поставлений Холмсом на помираючому собаці, показав, що одна з пігулок нешкідлива, а друга — смертельно отруйна. Тобто вбивця надавав рівні шанси собі і загиблому.
Холмс виходить на секретаря загиблого Стенджерсона, і збирається завдати йому візит, але тут з'ясовується, що той убитий: зарізаний у своєму номері в готелі. У номері виявилися точно такі ж пігулки.
Далі Холмс дає в газету оголошення про переїзд. Коли кебмен, що з'явився за оголошенням, нахиляється за валізою Холмса, той крутить йому руки ззаду, надівши наручники, і оголошує присутнім — Лестрейду, Грегсону та Вотсону — «дозвольте представити вам Джефферсона Хоупа, вбивцю Дреббера і Стенджерсона».
Частина 2 «Країна святих»
Група з 22-х осіб мандрувала у пошуках кращої долі по Дикому Заходу. До початку книги в живих залишилося лише двоє — Джон Фер'є і маленька дівчинка осиротіла Люсі, яку Фер'є тепер вважає своєю донькою. Обоз мормонів виявляє Фер'є і дівчинку в безнадійному становищі. Вони обіцяють взяти обох з собою в колонію, якщо ті візьмуть мормонських віру. Фер'є погоджується. Незабаром група мормонів досягла Юти, де і осіла. Фер'є став шанованим, відомим, багатим чоловіком, один ростив прийомну доньку, залишаючись холостяком, за що вислуховував докори від земляків-багатоженців.
Джон Фер'є виявився найбагатшим з фермерів, його донька Люсі вважалася найкрасивішою дівчиною в Юті.
Мормони Легіону Наву
Одного разу в колонії з'являється Джефферсон Хоуп, як виявилося, син старого знайомого Фер'є. Він зупиняється в його будинку. Хоуп займався тим, що добував у горах срібло і продавав в Солт-Лейк-Сіті, щоб заробити на розробку відкритих ним же родовищ. У мормонській колонії Хоуп бував наїздами, в основному через доньку Фер'є. Після чергового приїзду стає ясно, що Хоуп готується до весілля. Коли Хоуп поїхав, до Фер'є приходять старшини колонії — верховний — Янг, Дреббер, Стенджерсон, Кемболл, Джонстон. Янг в ульттматувній формі зобов'язує Фер'є видати свою доньку або за сина Дреббера, або за сина Стенджерсона. Поговоривши з донькою, Фер'є вирішує дочекатися повернення Хоупа і втрьох втекти з колонії. На наступний день Стенджерсон і син Дреббера приходять до Фер'є свататися за Люсі. Фер'є в грубій формі випроваджує обох, що в колонії було смертельно небезпечною провиною. Незабаром Янг посилає Фер'є записку:
На спокутування провини тобі дається 29 днів, а потім …
Увечері на 27-й день повертається Хоуп. По дорозі у темряві вони підслуховують пароль і відгук двох мормонів. Втікачі проходять далі через варту, нібито маючи дозволу від Ради Чотирьох (Дреббера, Стенджерсона, Кемболла і Джонстона). За втікачами відправляються в гонитву. На другий день закінчуються запаси їжі. Хоуп відправляється на полювання. Вночі він з видобутком повертається в місце, де він залишив своїх супутників. Там не виявляється ні Фер'є, ні Люсі. Тільки могила з написом:
Джон Фер'є з Солт-Лейк-Сіті. Помер 4 серпня 1860
Хоуп повертається в колонію, де від мормона Каупера дізнається, що Люсі насильно видали заміж за сина Дреббера.
Через місяць, зачахнувши, Люсі померла. Під час похорону здичавілий, оборваний Хоуп пробирається до гробу, і знімає з її пальця обручку. Хоуп іде в гори, поневіряється, веде дике життя. Через деякий час Хоуп повертається до своїх колишніх занять. У Неваді він дізнається, що молодші члени мормонської колонії, в тому числі і сини Дреббера і Стенджерсона, збунтувалися, відмовилися від мормонської віри і відкочували. З тих пір головною метою життя Хоупа стала помста. Роками він блукав по містах, і нарешті помітив у вікні одного з будинків Дреббера-молодшого. Того ж дня Хоупа заарештували. Вийшовши з в'язниці після декількох тижнів ув'язнення він приходить в будинок Дреббера-молодшого (далі — Дреббер), але той вже виїхав до Європи зі своїм секретарем Стенджерсоном-молодшим (далі — Стенджерсон).
