Франко — це видатний діяч нашої культури. З уроків літератури знаємо, що він писав поезії та прозу (оповідання, повісті), але був не тіл письменником, але й літературознавцем, критиком і активним суспільним діячем. Ці сфери діяльності, звичайно, вплинули і на його літературну творчість. Зокрема, він був учасником соціально-демократичного руху, а отже, захоплювався ідеєю революції, яка змінила б політичну і економічну ситуацію на краще, в результаті чого у світі запанувала би справедливість. Ці його погляди відбилися в поезії "Гімн", що є прологом до першої збірки І.Франка "З вершин і низин".
"Вічний революціонер" — це не якийсь конкретний, реальний образ борця за "поступ, щастя й волю". Це дух, уособлення всіх кращих поривань людини, те, що постійно штовхає її до дій в ім'я справедливості. Він виник не сьогодні і не вчора, а "від тисяч літ родився", на те він й "вічний". Але, на жаль, не завжди мав умови для того, щоб "розповитися", тобто стати на ноги і йти "о власній силі".
Ліричний герой перераховує безліч перешкод, що ставали на шляху "вічного революціонера": це і церква ("попівськії тортури"), і ті засоби, якими правителі приборкували борців за справедливість (в'язниця, військо, зброя, шпигуни). Але всі ці перепони не перешкодили поступу "вічного революціонера", бо, власне, що може спинити дух?
Шлях "вічного революціонера" передається в поезії рядом дієслів: ось він тільки випростався, тобто випрямився, піднявся, потім він міцніє і вже не йде, а "спішить туди, де дніє", де він потрібний.Цей дух не є властивістю однієї чи кількох людей. Його здатні почути мільйони і піти за його покликом. Він здатний підняти весь народ: і селян, і робітників, — І тоді:
Сила родиться й завзяття
Не ридать, а добувати
Хоч синам, як не собі,
Кращу долю в боротьбі.
"Вічний революціонер" — це не тільки дух, це і "наука, думка, воля". А все, що протистоїть їм, уособлюється в образі пітьми як чогось непрогресивного.
І.Франко вірить в те, що "вічний революціонер" переможе "злу руїну" і ніщо не спинить його поступу, схожого на рух лавини. "Гімн" поет завершує риторичним запитанням:
І де в світі тая сила,
Щоб в бігу її спинила,
Щоб згасила, мов огонь,
Розвидняющийся день?
"Розвидняющийся день" протистоїть пітьмі і злій руїні. Це те щасливе майбутнє, ознаками якого і стануть "поступ, щастя, воля".
Підводячи підсумок, я хотіла б зауважити, що І.Франко не говорить саме про збройну боротьбу, бо мета "вічного революціонера" — пробудити свідомість мільйонів, а не підняти їх на кровопролиття. Тому не можна однозначно стверджувати, що він передбачав революцію 1917 року. Поет просто виразив настрої сучасності, коли почали з'являтися думки про несправедливість існуючого устрою і можливість його зміни.
Объяснение:
Объяснение:
1. Острая и злободневная сатира в комедии А.С.Грибоедова "Горе от ума".
2. Сочетание волшебных звуков с трепетными чувствами и светлыми думами в лирике А.С.Пушкина.
3. Размышления о русской жизни, народе, обществе в поэме Н.В.Гоголя "Мертвые души".
4. Зрелость и переживания печального одиночества в лирике М.Ю.Лермонтова.
5. Борьба за право отстоять в себе человека в драме А.Н.Островского "Гроза".
6. Душа русского народа в поэзии Н.А.Некрасова.
7. Могучая сила личности в романе И.С.Тургенева "Отцы и дети".
8. Мечтания об очеловечивании человека в романе Ф.М.Достоевского "Преступление и наказание".
9. Человек и история в романе-эпопее Л.Н.Толстого "Война и мир".
10. Тонкий юмор и мудрость предвидения в творчестве А.П.Чехова
Надеюсь ❤️
