Головний герой , поліцейський наглядач Очумелов - через свій обов'язок перед службою, намагається дізнатись чому і звідки зібрався натовп. Він серйозно береться за справу і рушає до натовпу , щоб спитати , з якої нагоди тут ?
На що отримує різні відповіді, декілька разів повторюється ситуація з’ясування, чий собака, і скільки ж разів у Очумелова змінюється поведінка та його оцінка події...
Спочатку Очумелов набирає вигляд можновладної людини, розмовляючи суворо. Він вирушає оштрафувати «хазяїна» собаки, а саму собаку знищити. Але з натовпу чується відповідь на його наказ, що собака належить Генералу Жигало-ву.
Очумелов відразу змінюється в вигляді, і в вигляді до винуватця.
Показуючи свою вже «любов» до собаки - прям як хамелеон змінює свою шкіру.
Повествование построено на монологе опытного охотника, имя которого все-таки оказывается известным читателям. Охотника зовут Петр Петрович Каратаев.
Книга И. Тургенева «Записки охотника» завершается очерком «Лес и степь». Это картины природы в разное время года: весна, лето, осень.
Степной пейзаж кажется у Тургенева реалистичным и конкретным: холмы, овраги, небольшие рощи, узкие дорожки. Эта реалистичность, может быть, достигается тем, что читатель вместе с писателем осязаемо видит и чувствует степь. В этом отрывке я ощущаю себя спутником охотника, Тургенев пишет: едете вы, глянешь с горы. Именно поэтому в тексте почти отсутствуют тропы. Ведь Тургенев – это мы. И нам порою только кажется, что холмы разбегаются, овраги вьются, рощи разбросаны, дорожки бегут (олицетворения)
Тургеневская степь полна движения
Объяснение:
