ответ:9/21 Ноября 1844 года перестало биться сердце выдающегося русского баснописца Ивана Андреевича Крылова. Из-под его пера вышло более двухсот басен в духе Лафонтена и Эзопа. Немногим более 75-ти лет Иван Андреевич служил русскому народу, как в XVII – XIX веках, так и сейчас.
Множество его фраз из бессмертных басен используют русские люди в наши дни. Кому не известны выражения: «а воз и ныне там…» или «а суть той басни такова…»? Даже невежды, которые не знают ни строчки из басен программы средней школы, и те, используют крылатые фразы, не задумываясь кому они принадлежат.
Как бы ни было сейчас, а вот после смерти великого баснописца, его ценили и уважали. С августейшего разрешения, была объявлена подписка с целью собрать средства для увековечения памяти Ивана Крылова в камне. За три с лишним года собрали более 30 тысяч рублей по всей России. Жертвовали школяры, ремесленники, солдаты и царедворцы. Никто не остался равнодушным к Ивану Крылову и к идее создания памятника.
В 1848 году, Российской Академией художеств был объявлен конкурс на лучший эскизный проект памятника. В течение года, на соискание главного приза конкурса и права создать памятник, было подано более двухсот работ. Победил в конкурсе проектов, знаменитый в России архитектор Петр Клодт фон Юргенсбург, более известный в России как Петр Карлович Клодт.
На суд академии художеств он представил два варианта памятника. Первый вариант был монументом в античном стиле. Второй вариант был небрежно нарисован на первом проекте в сторонке, небрежный такой рисунок. Жюри академии, по непонятным причинам, обратило внимание именно на этот небрежный рисунок…
И вот, летом 1855 года, в ограде Летнего Сада Петра I, устанавливают памятник. Это один из первых памятников, созданных в России в честь литератора. Это первый в Санкт-Петербурге памятник, посвященный не героическим победителям или царствующим особам. Это был памятник в честь скромного баснописца, установленный в одном из самых престижных мест во всей Северной Пальмире.
Рабочие покинули Летний Сад. В вечерних сумерках виднеется силуэт сидящей фигуры. Завтра ворота Сада будут открыты для публики. А пока, памятник великому русскому баснописцу проведет первую ночь на месте, где ему предстоит простоять века…
Объяснение:
Образ Михайлика розкривається різними засобами: тут використовується і самохарактеристика і розповідь інших про вчинки Михайлика, про ставлення до нього батьків, дядька Себастіяна тощо. Михайлик — простий сільський хлопчик, син бідняків. Він дуже допитливий — йому все хочеться знати, до всього дійти своїм розумом або ж довідатися від дорослих. Наслухавшись казок, легенд і розповідей свого діда Дем’яна, любимої ним бабусі, Михайлик бачить світ саме крізь призму цих казок і розповідей. Він любить зорі у високому небі, запах жита в полі і різних трав у лісі, любить слухати перепілку в житі і стук дятла на старій груші… Світ для нього — це дивне видіння, дійсність часто в його схвильованій уяві переплітається з чарівною казкою-мрією чи романтичною легендою. Він чуйно прислухається до бентежних звуків гусей-лебедів у високому весняному небі і з подивом заглядає до гніздечка лісової куріпки, де лежать безпомічні пташенята, Михайлик — талановитий хлопець. Ще в школі він береться за перо письменника, починає писати п’єси. Спочатку Михайлик багато перечитав їх, особливо таких, де є стрілянина. А потім і сам заходів написати п’єсу. Гумористичні сцени весь час перемежовуються з ліричними. Вони пропускаються крізь світосприймання хлопчика, У Михайлика можна багато чого повчитися: селянської ґрунтовності, природної, від батька-матері засвоювання мудрості, щирості й відкритості, усього того, що протистоїть «хворобі віку» — холодноокості. Стельмахів Михайлик налаштований на казкове сприйняття світу, це поетична душа, яку «видіння казки» не раз бере на свої крила. Подорослівши, Михайлик (чия мрія стати письменником таки збулася) мав підстави сказати про пору власного дитинства, як про «по-своєму прекрасний час». Передусім тому, що попри тяжкі нестатки звідав він і радість спілкування з людською дорогою і красою, вбираючи в свою душу отой самий лад хліборобського життя, хай і порушений гострими соціальними катаклізмами.
