Докажите что добро и вера победили силы зла ночь перед рождеством

1)для чего нужны нам сказки? 
Для чего нужны нам сказки?
Что в них ищет человек?
Может быть, добро и ласку.
Может быть, вчерашний снег.
В сказке радость побеждает,
Сказка учит нас любить.
В сказке звери оживают,
Начинают говорить.
В сказке все бывает честно:
И начало, и конец.
Смелый  принц ведет принцессу
Непременно под венец.
Белоснежка и русалка,
Старый карлик, добрый гном –
Покидать нам сказку жалко,
Как  уютный милый  дом.
Прочитайте сказки детям!
Научите их любить.
Может быть, на этом свете
Станет легче людям жить.
2)Стих про сказочную странуВ уютной сказочной стране
Ни злобы, ни печали нет.
В ней можно встретить, как ни странно,
В таверне – Ганса Христиана.
А рядом с ним, а рядом с ним
Увидеть можно братьев Гримм.
И благородный  Шарль Перро
Берется снова за перо,
Чтоб на страницах старых книг
Вдруг оживить волшебный миг
И вновь созвать сюда гостей -
Влюбленных в чудеса детей.
Пускай  войдут в страну их снов
Герои сказочных миров!
3)У сказки можно поучиться,Она ведь мудрости полна,
Ее герои учат жизни,
Их украшает доброта.Приходит Золушка на
Русалка речи говорит,
Кот в сапогах читает повесть,
Кощей бессмертный, дома спит.А в жизни сказки не бывает?
Герои тут, герои там, -
Волшебник добрый загорает,
И даже едет в Амстердам.Всем волшебство на Свете нужно,
Все люди верят в чудеса,
А Белоснежка темной ночью,
В сети рисует города.И хочется так сильно верить,
Что в сказке вновь, волшебной мы,
Пусть, в жизни бури и метели,
Мы все желаем доброты.

Остап і Андрій — сини головного героя повісті М. Гоголя «Тарас Бульба». Вони майже однолітки, молоді, дужі хлопці. Навчалися у Київській академії. Остап ледь не з дитинства мріяв про Запорізьку Січ, кілька разів кидав навчання, і тільки погроза батька зробити його монахом на двадцять літ примусила його зробитися сумлінним учнем. За вдачею він був суворим, не прощав образ. Батькові на його глузування сказав: «За образу не подивлюся і не зважу ні на кого».

Андрій вчився легко, був мрійником, цінував красу, не був байдужим до жінок. Ніжнішим він був і до матері. Одного разу хлопець познайомився з прекрасною полячкою, хоч і одержав за це тумаків від її челяді.

Коли Тарас Бульба привіз своїх синів на Запорізьку Січ, «швидко обоє молодих козаків стали на добрім рахунку в козаків. …Жваво і влучно стріляли в ціль, перепливали Дніпро проти течії — справа, за яку новачок приймався урочисто в козацькі кола».

Почався визвольний похід проти утисків пансько-шляхетської Польщі. «За один місяць змужніли й зовсім переродилися пташенята, що тільки-но оперилися, і стали чоловіками. Риси обличчя їх, у котрих до цього часу була видна якась юнацька м’якість, стали тепер грізними і сильними. А старому Тарасу любо було бачити, як обоє синів його були одними з перших».

Остапу ніби на роду був написаний шлях битв і подвигів. Він був хоробрим, розважливим і холоднокровним воїном, через це його як і мріяв батько, у битві під Дубно обрали курінним. Загинув мужній воїн, як герой, не промовивши й слова під тортурами ворогів.

Андрій спочатку теж «увесь поринув у чарівну музику куль і мечів». Він не вмів розраховувати й обдумувати в бою, летів напролом і часто творив чудеса військової майстерності. Та доля звела його знову з колишньою коханою полячкою, яка опинилася в осадному місті. Краса дівчини так полонила його, що він забув про все — і про батька, і про присягу, і про вітчизну. Це його й погубило. Андрій виступив у бою на боці поляків, проти своїх козаків-товаришів, і був покараний. Батько власноручно убив його за зраду, не дозволивши братові навіть поховати його по-християнськи. Так безглуздо загинула молода сила, козацький цвіт.

Були сини одного батька, та не одного характеру й не однакової долі. Тому й загинули — один патріотом, героєм на славу вітчизні, а другий — зрадником на власне безчестя й горе батька.