Объяснение:
Сказка о потерянном времени Евгения Шварца повествует о том, как драгоценно время, и как легко мы тратим его в пустоту.
Главный герой третьеклассник Петя Зубов. Вместе с ним в историю попадают Зайцев Вася, учащийся второго класса, а так же девочки Наденька Соколова и Маруся Поспелова.
Петя решает прогулять уроки. Учится он не любит, считает что у него много времени, и торопиться некуда. Девчонки подружки все время болтают, а Вася любит считать ворон.
Добравшись до школы Петя вдруг видит в зеркале не себя, а старика. Дома мама его не узнает. Одинокий старик без и будущего. Пошёл Петя куда глаза глядят и вышел к избушке в лесу. Там он уснул, а проснувшись увидел двух девочек и двух мальчиков за столом. Оказалось что это злые волшебники. Они время отбирали у детей, которые его напрасно тратили. Но время можно вернуть, если все дети, у которых время отняли, придут в избушку и повернут стрелки на часах обратно. Петя находит школьников, которых злые волшебники обокрали и они все вместе переводят стрелки часов в избушке.
Вернув себе своё время ребята уже никогда не будут тратить его впустую.
Дорожить нужно каждым мгновением, каждой секундой. Время это дар, который нужно потратить с пользой для себя и для окружающих. Потеряв время, можно не заметить старость.
Объяснение:
Роль культури античності у нашому житті переоцінити майже неможливо, неможливо так само, як і перелічити все те, чим ми їй зобов'язані: філософія, лірика, театри, міфи, архітектура, епос, початки всіх наук, ідеали, право, бібліотеки, олімпійські ігри...
Майже все, що оточує нас і насичує наші дні, так чи інакше, безпосередньо чи видозмінено, мало місце в добу античності, і це недивно, адже вона є колискою Європи (чого варте лише походження назви Європа!). Тільки-но навчившись говорити, ми починаємо вживати вислови, які народились за сотні років до нас і живуть досі: ахіллесова п'ята, олімпійський спокій, ієрихонські труби, танталові муки, сізіфова праця, авгієві конюшні, яблуко розбрату, спартанські умови, гігантські розміри, титанічна боротьба, гомеричний сміх... І потім, у більш дорослому віці, знайомлячись з давньогрецькими міфами, читаючи поеми Гомера, трагедії Есхіла, Софокла, Еврипіда, знаходимо в них відповіді на запитання: хто ж такий був Сізіф, що його спіткала така страшна доля; чому у царя Мідаса вуха віслюка; скільки подвигів вчинив Геракл; чому золоте яблуко із саду Гесперид спричинило таку страшну, кровопролитну війну.
Та все це не про нас, адже ми віддаємо данину великій античній культурі, тій самій, творці якої першими вклонилися досконалості та в кожній своїй справі прагнули сягнути поставленого ідеалу; звернулись до найвищої матерії — до душі; розібрали й вивчили явища природи; шанували жагу розвитку і спрагу знань.
Геніальних філософів, політиків, митців античності пройшли крізь віки до сьогодення, і всюди залишили дивовижний золотий відбиток своєї епохи, роль культури якої у нашому житті переоцінити майже неможливо, неможливо так само, як і перелічити все те, чим ми їй зобов'язані...
