Рассказ В. Тендрякова “Хлеб для собаки” произвел на меня одно из самых сильных “литературных” впечатлений. Произведение полностью пронизано страшными воспоминаниями 1933 года. Это было время сильнейшего голода и нищеты.
Герою рассказа Володе Тенкову всего десять лет. Когда он увидел, что погибают невинные, уже не похожие на людей существа его начали терзать муки совести. Володе становилось стыдно за то, что он сыт, а ссыльные умирают от голода. Мне кажется, что страшное зрелище голодных страданий, голодной смерти ссыльных не свело
мальчика с ума, потому что он видел еще более тягостную картину: женщина деревянной ложкой черпает молоко из грязного конского следа и ест, плача, опустившись на колени, “как перед могилой дочери”. И эта безысходность, глубокое горе, безнадежная покорность потрясли сердце мальчика. Володя искренне хотел накормить всех.
Наконец нашелся самый-самый голодный – несчастная облезлая собака, которая утратила доверие к человеку. Кормя бездомную собаку, о которой некому позаботиться и про которую после ее смерти никто не вспомнит, мальчик совершал достойный поступок
Объяснение:
Останнім часом дуже гостро постає питання про відповідальність кожної людини за результати своєї праці. Праці в найширшому смислі слова. Численні безвідповідальні експерименти над природою призвели до екологічної катастрофи.
Результати непродуманих соціальних експериментів ми постійно відчуваємо на собі. Про один біосоціальний експеримент мова йде в повісті М. Булгакова „Собаче серце”. Суто наукова цікавість професора Преображенського, який пересадив собаці гіпофіз людини, призводить до появи на світ незвичайної істоти — Поліграфа Поліграфовича Шарикова. А масштабний експеримент, здійснений на цей час у країні, несподівано показує, що нове суспільство — це якраз те, що треба таким монстрам, як Шариков!
Шариков, який поєднує в собі минуле бродячої собаки і безпутного п’яниці, народжується з одним почуттям — ненавистю до тих, хто його кривдив. І почуття це якось відразу потрапляє в загальний тон класової ненависті пролетаріату до буржуазії (Шариков читає листування Маркса з Каутським), ненависті бідних до багатих (розподіл квартир силами домового комітету), ненависті неосвічених до інтелігенції. Виходить, що весь новий світ побудований на ненависті до старого. Адже для ненависті багато не треба. Шариков, чиїм першим словом була назва магазину, де його обварили окропом, дуже швидко вчиться пити горілку, поводжується по-хамському з обслугою, перетворює своє неуцтво в зброю проти освіченості. У нього навіть є духовний наставник — голова домкому Швондер.
Шариков підходить Швондеру — у нього низьке соціальне походження і пуста свідомість. І кар’єра Шарикова воістину надзвичайна — від бродячого собаки до уповноваженого по знищенню бродячих котів і собак. Ну, коти ще зрозуміло — пережиток минулого. Але собак за що? І отут виявляється одна з основних рис Шарикова: він зовсім невдячний. Навпаки, він мститься тим, хто знає його минуле. Він знищує подібних до себе, щоб довести свою відмінність від них, самоутвердитися. Бажання піднятися за рахунок інших, а не ціною власних зусиль характерно для представників так званого нового світу. Швондер, який надихає Шарикова на подвиги (наприклад, на завоювання квартири Преображенського ще не розуміє, що наступною жертвою буде він сам.
Коли Шариков був собакою, він викликав співчуття. Зовсім незаслужені образи і нестатки супроводжували його життя. Можливо, вони надають право Шарикову і йому подібним на помсту? Адже щось зробило їх такими озлобленими і жорстокими? Хіба Преображенський, який під час голоду і розрухи жив у п’ятьох кімнатах і щодня обідав шикарно, думає про голодних жебраків і соціальну справедливість?
Але вся біда в тому, що і шарикови не думають про соціальну справедливість. Вони думають тільки про себе. Справедливість у їхньому розумінні — це користуватися тими благами, якими раніше користувалися інші. Про те, щоб створити що-небудь для усіх, мова взагалі не йде. Про це і говорить професор Преображенський: „Розруха — у головах”. Кожний перестає робити справу, а займається тільки боротьбою, уриває шматок. Чому після революції треба ходити в калошах по килимах і красти капелюхи в передніх? Люди самі творять розруху і шариковщину. У новому суспільстві до влади приходять раби, які ні в чому не змінили свою рабську сутність. Тільки замість догідливості і покірності до можновладців у них з’являється та ж холуйська жорстокість до залежних від них людей і таких же, як вони. Владу шарикови одержали раніше культури, освіти, і результати цієї помилки жахливі.
У повісті Булгакова професор Преображенський сам виправляє свою помилку. У житті зробити це набагато складніше. Прекрасний собака Шарик не пам’ятає, що був уповноваженим Шариковим і знищував бродячих собак. Дійсні шарикови такого не забувають. Раз отримавши владу, вони добровільно не віддадуть її. Тому соціальні експерименти, на хвилі яких піднімаються шарикови, небезпечніші за всі інші експерименти. І тому нові Преображенські повинні добре уявляти собі, що саме вийде з їхніх відкриттів, до чого призведе їхня байдужість. У житті за помилки треба платити занадто велику ціну. Адже навіть зворотне перевтілення Шарика не знімає проблему в цілому: як змінити світ, де усі шляхи відкриті шариковим і швондерам.
Объяснение:
