За сестрою
Чайковський Андрій
Чайковський Андрій
І
Село вка знаходилося на правому березі ріки Самари, недалеко від Дніпра. Воно нічим не відрізнялося від інших, не пишалося хоромами, бо були то страшні часи татарських набігів на Україну, і ніхто не був упевнений у завтрашньому дні.
У вці жив славний козацький рід Судаків. На той час у родині були сімдесятирічний дід Андрій, син Степан із дружиною Палажкою, діти — п'ятнадцятирічний Павло та тринадцятирічна Ганна. Старший брат Петро вже пішов на Запоріжжя.
Дід привчав Павлуся до лицарського ремесла — їздити на коні, кидати спис та аркан, стріляти з лука, орудувати шаблею, розповідав про звичаї козаків та їхні пригоди. Павлусь багато дечого навчив і сестру Ганну, а та захищала брата перед батьками.
Якось у неділю увечері дід Андрій відчув дивний неспокій. А серед ночі церковний дзвін забив на сполох. У село ввірвалися татари, запалили хати, стали ловити дівчат і хлопців. Селяни захищалися, як могли, але полягли під ножами татар, серед них дід і мати Павлуся. Ганну та батька нападники захопили в полон. Павлуся вдарили по голові, коли він кинувся захищати сестру. Отямившись, хлопець одв'язав татарського коня, вискочив за огорожу й помчав у степ. Навздогін йому полетіли стріли й одна поранила.
II
Безкраїй степ. Свиридова могила — умовне місце збору козаків, сторожовий пост.
Вартовий Семен Непорадний — перший силач на Січі — здивувався, побачивши вранці заграву на заході. Потім зрозумів, що то далека пожежа, і побачив, як мчить до нього хлоп'я на татарському коні. На березі знесилений вершник упав. Це був Павлусь.
Семен вийняв стрілу, промив рану й закутав хлопця. Припинаючи коня, помітив, що сідло занадто важке, й знайшов червінці. Ось приїхали козаки. Непорадний розповів їм про дитину й спалену вку. Один із козаків, Петро Судак, пізнав свого брата. Дід Панас перев'язав Павлусеві рану й дав зілля.
III
Непорадний помітив, як до їхнього обозу підкрадається татарин, і вирішив, що піймає того арканом. Так і зробив, хоч довелося поборотися з ворогом. Татарин розповів, що в їхньому загоні чотириста чоловік під керівництвом Мустафи-ага, сина Девлет-Гірея. Кіш обтяжений награбованим добром та ясиром (полоненими дівчатами її хлопцями).
До козаків Тріски приєднався загін Андрія Недолі. Виникла сварка через те, що козаки не вартували свій кіш і Недоля підійшов до них непомітно.
Полонений татарин запропонував Павлусеві помінятися з ним сідлами, але Семен викрив його намір заволодіти схованими червінцями.
Козацькі ватажки постановили звільнити полонених. Одні козаки виманять татар з коша, ніби втікаючи, інші нападуть і відберуть ясир.
У Павлуся забилося серце від самої думки, що він побачить знаменитий козацький бій із поганцями. Петро із сумом попрощався з братом, бо був відважний і не жалів себе.
Татари погналися за загоном Тріски. А Недолі все щось не видно. Ватажок розвернувся й прийняв бій. Тут підоспів і другий загін. Татари були розбиті наголову, а їхній проводир потрапив у полон. Павлусь побачив, що козаки сильніші, й почав сподіватися на порятунок тата й сестри.
V
Татарські бранці зрозуміли, що козаки хочуть їх визволити, І вирішили до м. Степанові Судаку вдалося розв'язати руки собі, потім іншим. Кинулися в комиші. Татарам ніколи було їх ловити, вони втікали з тим, що залишилося.
Козаки знайшли втікачів, нагодували, посадили на вози й відправили додому. Павлусь запропонував батькові й братові вирушити в Крим на пошуки Ганни, але ті сказали, що це неможливо. Тоді Павлусь уночі взяв припасів, коня й поїхав шукати сестру сам.
VI
Хлопчик довго їхав степом, знаходячи безпечні місця для відпочинку. Одного разу він прокинувся від штурхана. Це був харциз, степовий розбишака. Павлусь вихопив пістоль, а розбійник швидким рухо
