в одній країні жив талановитий поет. його пісні розходилися по сьому світу, були й порадою й розвагою. якось поет лежав у гаю прямо на стежині. а тут їде лицар на полювання, кричить, щоб звільнили дорогу. поет відповів, що так від нього втечуть рими-соколята, і якими він може вполювати кого завгодно й що завгодно, тому нехай верхівець сам зверне. лицар розсердився, але звернув, сказавши, що не хоче зв'язуватися з божевільним.
гурт мисливський за цілий день нічого не вполював, і лицар сам повертався стежиною. побачивши поета, посміявся, що той, напевне, чекає гостинця. поет же відповів, що в нього є більше багатство — поле, небо, синє море і його думки, які скрізь гуляють на волі. граф засміявся й сказав, що віддав би увесь той химерний, таємний світ за справжнє графство й замок.
коло них зібралася сільська молодь послухати поетових пісень, заслухався й лицар, подивувавшись, яка ж велика сила слова.
якось приїхав лицар бертольд до поета й попросив йому завоювати серце прекрасної донни ізідори. поет написав серенаду, лицар проспівав її, здобув прихильність дівчини й одружився з нею. на весіллі було багато людей, тільки поета забули запросити.
пройшов час. король послав військо на чолі з бертольдом на війну. спочатку йому щастило, а потім лицарство потомилося, стало ремствувати, ніяк не могло взяти бусурманське царство. почали нарікати на графа, навіть кинулись до зброї. але тут виступили співці й проспівали про боягузів. військо засоромилося, кинулося на штурм і здобуло перемогу. бертольд повернувся зі славою та багатством, але одразу ж забув про обіцяну нагороду для поета, який склав ті підбадьорюючі пісні.
пройшло багато часу. бертольд зажив щасливо разом із дружиною, був справедливим і добрим паном. але розкішне життя вимагало коштів, тож граф почав уводити різні мита, панщину, податки. люди жили, як у пеклі. одного разу пан почув, що по місту ходять співці й закликають до непокори. бертольд здогадався: ці бунтівничі думки — від його знайомого поета, і відправив до нього слуг. посланці передали, що граф нагородить його, якщо він стане придворним поетом і припинить підбурювати людей.
поет відповів, що не хоче надіти на вільні руки золоті кайдани. тоді граф звелів посадити поета в темницю, де той і загинув. але залишилися його молоді нащадки, які продовжували боротися з нащадками графа проти «діла соромного» виступає «слово праве». а коли це змагайня скінчиться, закінчиться й давня казка і настане «правда нова».
