Васютка знал о том, что кедровка полезная птица, но все равно пытался застрелить, ещё он бросил окурок на землю. Это показывает нам, как может повлиять безнаказанность. Но природа сама решила его наказать и он заблудился в тайге.
К этому подходит идиальные слова:" Бери что даёт природа, но не мешай ей"
p.s.Дальше сама напишешь?
Відповідь:
Батько, Пророк, Кобзар, Великий Тарас... Таким він увійшов у життя свого народу. І цілі покоління йшли за його словом, як за світлом. І бачили в ньому силу, надію, опору
А він же був простою смертною людиною. В холодних і глухих застінках Петропавлівського равеліну його душа боліла не лише за Вкраїну:
Мій Боже милий! як хотілось,
Щоб хто-небудь мені сказав
Хоч слово мудре; щоб я знав,
Для кого я пишу? для чого?
І - ні слова: самотність.
Єдиний світлий промінчик - спогади та надія. От вони і виткали акварельно-легку картину-мрію: садок вишневий, хрущі над вишнями, вечірня зіронька. І над тим усім - пісня дуетом: дівчат і солов'їв. І наче кадри кінофільму - лаконічні і місткі зорові образи: "плугатарі з плугами йдуть", "сім'я вечеря коло хати", рядочок "маленьких діточок", котрі поснули, втомлені за день розвагами... Ідилія. Наче й нема ні пана, ні його осавула, ні злиднів, ні безправ'я, ні покриток з байстрюками. Є лише тиха зоряна ніч, щаслива родина та пісня, яка плине над вишневим садком. Кадри з паралельної реальності.
Та надходить ранок, а з ним - і тяжкі думи про себе й про народ,
Що дався дурням одурить,
Себе в неволі утопить.
І зболене серце шле своїм землякам наказ-заповіт, без якого ніколи не буде тієї вимріяної вишнево-солов'їної України:
Свою Україну любіть,
Любіть її... Во время люте,
В остатню тяжкую минуту
За неї Господа моліть...
Пояснення:
