Любов до рідного краю в творах Т. Шевченка
Творчість великого Кобзаря неосяжна та різноманітна, а сам він був основоположником нової української літератури. Слово його було ознакою національного відродження, утвердження української нації, її надією на кращі часи. Служінню рідній Україні Шевченко присвятив своє палке слово, щире серце, навіть своє життя. Вся його творчість пройнята палкою любов'ю до Батьківщини, до рідного народу. Не одне покоління вчилося у Тараса любити рідний край, служити йому, боротися за свою свободу. Для поета власна доля, особисте щастя було у долі і щасті рідного краю. Перебуваючи у казематах Петропавловської фортеці, очікуючи на вирок, поет турбується не про своє майбутнє, він пише про свою любов до України:
Мені однаково, чи буду
Я жить в Україні чи ні.
Чи хто згадає, чи забуде
Мене в снігу на чужині —
Однаковісінько мені.
У служінні Батьківщині, народу поет вбачає сенс життя. Він гнівно засуджує тих, хто живе тільки для себе, хто за облудливими словами про любов до простого люду ховає своє хижацьке єство.
Объяснение:
Мое любимое стихотворение Лермонтова называется «Родина». В стихотворении раскрывается самая личная для каждого человека тема – тема Родины, которая была близка и поэту. В стихотворении рассказывается о чувствах автора к родной земле. Поэт является частью своего народа и вместе с ним переживает трудные и счастливые минуты Отечества. Любовь эта, как говорит сам поэт, «странная». Не мило сердцу крепостничество, деспотизм, зато мил простой люд и родные края, природа.
Автор очень переживает за свою землю. Он настаивает на том, что не силы власти, а сам народ может свою Отчизну от неверного пути. Поэт относится с равнодушием к воинским доблестям и славе. Любовь, грусть, тоска – вот основные чувства, которые поэт ощущает к Родине: «Но я люблю, - за что, не знаю сам - ее степей холодное молчанье...»
