«Це для того виношую, щоб у ньому раніше прокидалося життя і щоб гарбузи були більшими».
«В її устах і душі «насіння» було святим словом».
«І хоч не раз вона нарікала на свою мужицьку долю з її вічними супутниками — нестатками й злиднями, проте нічого так не любила, як землю. Мати вірила: земля усе знає, що говорить чи думає чоловік, вона може гніватись і бути доброю, і на самоті тихенько розмовляла з нею, довіряючи свої радощі, болі й просячи, щоб вона родила на долю всякого: і роботящого, і ледащого».
«Забувши за мене, мати починає тихцем розмовляти з насінням, одне вихваляючи, а друге жаліючи або навіть гудячи»
«Тільки ж гляди, не порви моїх останніх чобіт, не молоти ними, як ціпом, землю, не влазь по самісінькі вуха в калюжі та баюри та не дражни по всіх кутках собак і не зчеплюйся битись…».
«Правда, у піч вона так і не кинула жодної книжки, але повсякчас пасла мене очима, побоюючись, щоб читання не підвередило її дитину».
«Вона перша в світі навчила мене любити роси, легенький ранковий туман, п'янкий любисток, м'яту, маковий цвіт, осінній гороб і калину, вона першою показала, як плаче од радості дерево, коли надходить весна, і як у розквітлому соняшнику ночує оп'янілий джміль. Від неї першої я почув про калиновий міст, до якого й досі тягнуся думкою і серцем…»
Дуня Раскольникова отчасти тоже является двойником своего брата Родиона Раскольникова. Раскольников переступает черту, то есть совершает преступление, лишая жизни старуху и ее сестру. Дуня же готова "переступить" черту, переступить через себя и выйти замуж не по любви за Лужина ради того, чтобы семью от нищеты. По сути Дуня идет на преступление против самой себя и лишает себя шанса выйти замуж по любви или, если и не по любви, то хотя бы за достойного человека, который бы любил ее. Кроме того, Дуня и Раскольников могут считаться двойниками и потому, что они очень похожи не только внешне, но и по характеру: "А знаете, Авдотья Романовна, вы сами ужасно как похожи на вашего брата, даже во всем! — брякнул он вдруг..." (Разумихин о Дуне, часть 3 глава II)
